Огляд України на Комітеті з Прав Людини ООН, 108-ма сесія

Липень 26, 2013

Внесок НГО до Переліку проблем, які має бути піднято у зв’язку з розглядом 7-ї періодичної доповіді України, прийнятої Комітетом на його 106-ій сесії (CCPR/C/UKR/CO/7)

Червень 2013

 

Коаліція НУО, що надали доповідь:

• Всеукраїнська неурядова організація “Коаліція людей з інвалідністю”

• АСОЦІАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ МОНІТОРІВ з дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів.

• Центр Громадянських Свобод (Київ)

• Центр правових і політичних досліджень “СІМ” (Львів)

• Проект “Без Кордонів”, “Центр Соціальна Дія”[1] (Київ)

• Будинок Прав Людини (Київ)

• Фундація Будинку Прав Людини

• Інформаційний та Консультативний центр для жінок

• Інформаційний центр “Майдан Моніторинг” (Харків)

• Міжнародний жіночий правозахисний центр “Ла Страда Україна”

• Харківська Правозахисна Група

• Харківська обласна фундація “Громадська альтернатива”

• Херсонська обласна організація Комітету Виборців України

  • Українська Гельсінська спілка з Прав Людини

Ця доповідь не була б можлива без підтримки та допомоги

Міжнародного Фонду Відродження


[1] Викладені ніжче пункти доповіді у перекладі на українську є внеском Проекту “Без Кордонів” за виключенням пункту про гендерну рівнисть. Повній текст внеску від коаліції НУО англіською мовою доступний тут http://www2.ohchr.org/english/bodies/hrc/docs/ngos/HRHF_Ukraine_HRC108.pdf

2. Недопущення дискримінації, рівність між чоловіками та жінками, заборона просування національної, расової чи релігійної ворожнечі та права меншин (статті 2, 3, 20, 26 та 27)

2.1. Заборона дискримінації, стаття 2.
Питання №3:

Будь-ласка, зазначте, чи планується державою включення до Конституції права на рівність та недискримінацію для кожного,  а не лише для громадян. Будь-ласка, також роз’ясніть чи Закон “Про засади запобігання та протидії дискримінації”, який було прийнято 6 вересня 2012 року: (а) стосується дискримінації в усіх сферах життя; (b) визначає пряму та непряму дискримінацію та дискримінацію де-факто і де-юре; (с) містить вичерпний перелік підстав для дискримінації, включно із дискримінацією на грунті сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності; (d) надає можливість отримання відшкодування жертвам дискримінації та (e) встановлює механізм ефективного застосування його приписів на практиці.

1. Незважаючи на те, що проблема дискримінації та необхідності введення відповідних змін до українського законодавства перебуває в фокусі багатьох рекомендацій від Ради з Прав Людини та інших міжнародних моніторингових органів (такі як УПО, КЛРД, ЄКРН, та інші) вже кілька років, Українська влада почала розробку першого варіанту антидискримінаційного законодавства лише в 2012 році. До того часу, всі державні звіти мали тенденцію показувати, що статті 24 Конституції України достатньо для забезпечення принципу недискримінації в державі.

2. Перший проект закону розроблений Міністерством Юстиції, був означений як вищий пріорітет згідно зобов’язань України перед Східним Партнерством, та поданий в парламент до того, як проект пройшов крізь прозорий та інклюзивний процес громадського обговорення. Подібний поспіх та впертість не включати інституції із захисту прав людини та організації громадянського суспільства до процесу розробки та окреслення антидискримінаційного законодавства було роз’яснене офіційним Києвом як результат тиску ЄС та додаткового тиску Православної Церкви щоб виключити сексуальну орієнтацію та гендер із переліку заборонених характеристик для дискримінації.

3. Як національні, так і міжнародні ОГС надали коментарі та внески до проекту, всі з яких було проігноровано Парламентським Комітетом з питань Прав Людини, національних меншин та міжнаціональних відносин, який відповідав за законопроект, незважаючи на те, що Комітету навіть вдалося створити робочу групу для подальшого доопрацювання проекту, залучивши представників ОГС та Національних Інституцій з Прав Людини та інш. Так само було проігноровано коментарі та пропозиції ЄС та ЄКРН.

4. Закон “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні” який врешті було прийнято ВРУ у вересні 2012 року покриває дуже поверхневий ряд питань, які мав би містити подібний закон та потребує грунтовного подальшого доопрацювання для того, щоб стати всеосяжним і здатним забезпечити ефективний захист від дискримінації. Майже одразу після прийняття першого анти-дискримінаційного закону, те саме Міністерство Юстиції почало розробку поправок до ЗУ “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні”. Ці поправки, а також пояснювальна записка до них, які визначили що проект закону не потребує подальшого громадського обговорення, було зареєстровано в парламенті у лютому 2013 року.

5. Для розробки нового проекту Конституції було створено окремий комітет, але досі нема інформації про те, чи буде внесено поправки в перелік захищених ознак, вказаних в статті 24. Перелік захищених ознак в ЗУ “Про засади запобігання та протидії дискримінації” дублює Конституцію і не включає ані сексуальну орієнтацію, ані гендерну ідентичність. Обидві ознаки виключено з проекту закону “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання та протидії дискримінації в Україні”.

6. Як першому закону, так і поправкам бракує системного підходу до таких нормативних актів. Визначення різних форм дискримінації очевидно скопійовано з директиви ЄС, погано перекладено українською мовою та недолуго втілено  в українське законодавство. Закону бракує ефективного механізму “перекладення тягаря доведення”, що є невід’ємною частиною антидискримінаційного права.

7. Проект поправок розоблено для покриття кількох недоліків, таких як введення сексуальної орієнації до переліку захищених характеристик до Трудового Кодексу, “перекладення тягаря доведення” в Цивільному Кодексі та визначення дискримінації в Кримінальному Кодексі. І хоча деякі з цих поправок є визначальними для запровадження ефективного та всеосяжного антидискримінаційного законодавства, вони не достатньо ефективні та покривають усіх сфер, як наприклад зміни в Трудовому Кодексі не стосуються усієї площини стосунків, а в результаті не може надати захисту в усіх сферах професійного життя особи, не згадуючи про інші сфери життя, такий спефифічний захист не передбачено законом, а це може призвести до складнощей у застосуванні.

8. Подальші доопрацювання просто необхідні для того, щоб ввести ефективні зміни в Кримінальний Кодекс України(ККУ), Кримінально-Процесуальний Кодекс України(КПК), Кодекс України про Адміністративні Правопорушення(КУАП), Цивільний Кодекс (ЦК) та Цивільно-Процесуальний Кодекси(ЦПК). В даному контексті, особливу увагу слід звернути на те, що визначення поняття “дискримінація” має бути вилучено зі статті 161 ККУ, яка передбачає кримінальну відповідальність за “пряме чи непряме порушення прав, чи надання прямих чи непрямих привілеїв громадянам на підставі раси,кольору шкіри, політичних, релігійних, та інших поглядів, статі, етнічного та соціального походження, майнового статусу, місця перебування, мови чи інших ознак”. Згідно статті 62 Конституції України, правову відповідальність за дії, що є складом злочину передбачено лише в порядку кримінального процесу. У світлі критики ЄСПЛ такого правового казусу (Danilenkov and others v. Russia) набагато доцільніше запровадити поправки до диспозицій Особливої Частини Кримінального Кодексу України (як у випадках злочинів проти особи, так і проти власності) із зазначенням пункту про мотив дискримінації з відкритим та найширшим переліком підстав, як обтяжуючої обставини та видалити зі статті 161 частину, зазначену вище, також видаливши слова “заклик до ворожнечі” та “образа честі і гідності на грунті дискримінації” та додавши їх до ККУ чи КУАП.

9. Закон “Про Уповноваженого ВР з прав людини” також має бути змінено і експліцитно зазначено можливість останнього втручатися як в приватний, так і в публічний сектори. Розглядаючи справи з дискримінації, суди мають бути зобов’язані звертатися за експертизою до Національної Інституції з Прав Людини принаймні протягом певного проміжку часу для забезпечення відповідного застосування та розуміння нового законодавства.

10. Подальші зміни мають бути застосовані до частини 1 Статті 14 Закону України про “Безоплатну Правову Допомогу” змінивши пункт 13 таким чином: “особи, які звертаються до суду із позовами що стосуються дискримінації, або які є жертвами злочинів, які на їхню думку було скоєно проти них, або їхньої власності через асоціацію жертви з групами, які характеризуються однією чи кількома ознаками, вказаними в статті 1 цього Закону”. Також інші невеликі, але базові поправки має бути внесено задля досягнення ефекту всеосяжності законодавства з простим та ефективним механізмом захисту від дискримінації.

2.2.   Гендерна рівність, стаття 3

Питання N 4

Будь-ласка, прокоментуйте інформацію для Комітету про те, що жінки досі недостатньо представлені у вищих виборних та призначуваних органах, лише 8.1% парламентаріїв жінки, а на 25-ти призначуваній посаді губернатора немає жодної жінки. Також, згідно офіційної статистики станом на 22 січня 2012 року, у 25% випадків існує відрив у заробітній платі жінок і чоловіків. Стосовно цього, та згідно інформації наданої державою (CCPR/C/UKR/7, параграфи 28-36), будь-ласка, зазначте чи було прийнято проект закону про забезпечення рівних можливостей чоловіків та жінок в електоральному процесі та проект Державної Політики Гендерної Рівності (2011-2015). Якщо так, надайте інформацію про застосування даних нормативно-правових актів та досягнуті результати. Будь-ласка, визначіть заходи яких держава вжила для посилення репрезентації жінок в усіх законодавчих та виконавчих органах та задля просування приницпів рівності в оплаті праці жінок та чоловіків за роботу однакової складності.

11. Репрезентація жінок на вищих щаблях влади та на посадах, які передбачають прийняття рішень лишається дуже невисокою. Статистика майже не змінилася порівняно з попередніми роками. В той самий час навіть ті невеликі зміни, що є відбулися скоріше у статистиці, але не на політичному рівні.

12. Прірва між оплатою праці чоловіків і жінок складає майже 25% на користь чоловіків. В березні 2012 Міністерство Соціальної Політики публічно оголосило, що індекс відмінності у заробітній платні складає 8%. Ці цифри потребують подальшого дослідження.

13. Аналіз ситуаціїї у 2012 році порівняно з 2011, 2010 та 2009 роком дає підстави вірити, що більшість негативних соціальних та політичних тенденцій продовжують поширюватися. Загальний соціальний та політичний контекст особливо не змінився, спроби інституціоналізувати гендерну політику є неефективними, а анти-гендерні рухи, які знаходять підтримку від депутатів  різних рівнів стають сильнішими.

14. Протягом останніх років, сумна традиція сексистських і дискримінаційних висловів від найвищих представників влади  в Україні продовжується. За 2010-2011 роки було відмічено серію сексистських та дискримінаційних висловлень чиновників вищого ранку, включно з Президентом, Премєр-Міністром та іншими: “Якщо вона жінка – її місце на кухні” – слова кандидата в Президенти Віктора Януковича в січні 2011 року; “З усією повагою до жінок, я хочу зазначити що впровадження реформ – не жіноча справа” – сказав премєр-міністр Микола Азаров у березні 2010 (пан Азаров отрмиав підтримку суду коли 31 травня, 2010 року Печерський районний суд Києва не визнав це висловлювання дискримінаційним і лише виявленням свободи слова премєра. Апеляційна та касаційна інстанції підтримали це рішення без змін.); Міністр освіти, науки, молоді та спорту Дмитро Табачник в травні 2012 заявив, що дівчата, які вчаться на магістерських програмах та в аспірантурі “не дуже привабливі”, а вибачення, які приніс за ці слова Премєр-Міністр складно вважати менш дискримінаційними.

15. Експерти відзначили, що з 2010 анти-гендерні рухи посилилися. Вони маніпулюють низьким рівнем гендерної культури громадян та державних службовців в Україні. Їх представники поширюють неправдиву інформацію про зміст та напрямок політики із захисту прав людини та рівності чоловіків та жінок. Вони організовували напади на українсьуі правозахисні та жіночі організації. 24 травня 2012 року Державна Реєстраційна Служба надіслали листи недержавним правозахисним організаціям (No 434-08-19-12-8), серед яких  - Центр “Ла Страда – Україна” та Всеукраїнська недержавна організація “Жіночий Консорціум України”, яким вимагала протягом двої тижнів, надати інформацію про діяльність організацій. Як підстави до таких вимог, державна реєстраційна служба зазначає численні листи від громадськості, у яких  люди висловлюють свій протест проти діяльності таких організації, та вимагають заборонити діяльність правозахисних організацій, які засновані на уявних висновках, що, можливо, вони нівелюють інститут сім’ї та держави, так само як і традиційні цінності. Кожна організація якій було надіслано листа надала свою відповідь про те, що вони здійснюють свою діяльність у напрямках визначених статутами організацій, у відповідності з чинним законодавством України, включно з міжнародними угодами, які Україна зобов’язалася виконувати. Жодної відповіді з Державного реєстру не було отримано.

16. Розповсюджуючи неправдиву інформацію в інтернеті, в школах, під час вуличних акцій вони не тільки вводять в оману громадськість стосовно діяльності правозахисних та жіночих організацій, але також і державних представників, які начебто мають захищати норми та принципи українського законодавства в цій сфері. Активність та політика анти_гендерних рухів спрямовані на просування їх ідей владою, залякування ОГС та громадських активістів і суперечить таким універсальним та демократичним цінностям як рівність, не дискримінація, та повага до прав людини. Вони також закликають скасувати ЗУ “Про рівні можливості чоловікив та жінок” та виключити слово ґендер з усіх національних нормативно-правових актів.

17. У 2012-тому році регіональна політика відповіла на заперечення принципів ґендерної рівності. Так, відповідно до рішення місцевої ради від 21-06-2012, №12/13, Волинська місцева Рада провела слухання під назвою “Викриття природи гендерної політики, а також проблем та ризики, які вона несе українському суспільству ”. Ініціатори заходу запропонували ВРУ провести парламентські слухання на тему “Визначення сутності гендерної політики, проблеми та ризики, які вона несе українському суспільству”; вони також наполягли на необхідності моніторингу сутності та небезпек гендерних програм, які втілюються в регіоні, та моніторингу договорів Луцької міської Ради з гендерними організаціями, що представляють зарубіжні гендерні фундації. Можна навести більше подібних прикладів, і це доводить як серйозність ситуації, так і необхідність посилення державної гендерної політики та її інформаційної та освітньої складових. Серед негативних аспектів таких анти-гендерних атак є політика “зачекаємо, а там видно буде”, яка вочевидь негативно впливає на ситуацію.

18. Позитивним кроком стосовно гендерної проблеми є те, що 8 червня 2012 року міністр соціальної політики підписав указ про відновлення роботи експертної ради з розгляду скарг на дискримінацію за статтю (створений у 2009 році). У вересні 2012 року відбулося перше засідання ради. Експертна рада розглянула понад 20-ть скарг, повязаних із сексизмом та дискримінацією в рекламі. У трьох випадках було зтягено штрафи з фірм, які використовували дискримінаційні зображення у своїй рекламі. Робота експертної ради продовжується.

19. Проект закону про внесення поправок до Закону України про забезпечення рівних прав і можливостей для жінок та чоловіків досі не розроблено.

20. У вересні 2012 року робота Державної Програми із запровадження гендерної рівності до 2015 року була відновлена. Проводилися обговорення з експертами, громадські слухання. Експерти з інституцій громадянського суспілсьтва включно із Центром “Ла-Страда Україна” були включені до експертної групи, яка працювала над створенням державної програмі. В кінці травня 2013 програму не було затверджено. Насправді це означає відсутність інструменту державного регулювання забезпечення гендерної рівності. Відповідно до плану фінансування реалізації програми розпочнеться лише з 2014 року (у випадку її затвердження).

2.3. Дискримінація ЛГБТ спільноти

Питання № 5

У світлі доповідей про дискримінацію та напади на лесбійок, геїв, бісексуалів та трансгендерних людей (ЛГБТ), включаючи насилля, погрози, незаконні арешти та здирництво правоохоронними органами, будь-ласка, визначіть кроки, вжиті задля подолання дискримінації та соціального виключення ЛГБТ людей. Також, будь-ласка, надайте інформацію про статус наступних законопроектів та поясніть чи сумісні вони з Пактом: (а) проект закону № 10290, який забороняє “просування” гомосексуалізму; (b) проект закону № 8711 (прийнято в першому читанні 2 жовтня 2012 року), який передбачає заборону на будь-яку продукцію, чи публікацію, що містить “пропаганду” гомосексуалізму, за що передбачено штрафи та позбавлення волі строком до 5 років.

21. Розвиваючи нові нормативно-правові акти, які забороняють дискримінацію в певних сферах відповідно міжнародним стандартам з прав людини з одного боку, з іншого українська влада розробляє та намагається запроваджувати нормативно-правові акти, які обмежують права людини для певних вразливих груп та заперечують принцип універсальності прав людини в межах однієї держави загалом. Постійні спроби українських парламентарів створити та просувати закони, які можна загально назвати “Про заборону пропаганди гомосексуалізму” (№№ 8711, 1155, 0945, та інші) явно характеризують перш за все щирий брак розуміння універсальності принципу прав людини та принципу недискримінації, так само як брак системного правозахисного підходу до розвитку правової системи в Україні. Також це показує, що кілька парламентарів, працюючи над власними законопроектами не читають існуючі нормативно-правові акти та не знають про існуючі зобовязання України згідно Європейської Конвенції з прав людини та основних свобод та інших діючих угод.

22. Всі згадані вище закони у випадку прийняття ВРУ ризикують істотно обмежити свободу слова та асоціацій перш за все ЛГБТ спільноти, але і велику кількість ОГС та медіа загалом. Такі акти не тільки обмежують права людини для певної групи, але і зневажають принцип рівности та недискримінації, що очевидно порушує українське національне законодавство. Навіть той факт, що такі законопроекти не відхиляються відповідними комітетами в Парламенті, або його Головним експертним управлінням (яке відповідає за аналіз та рекомендації до усіх проектів), демонструє обмежене застосування антидискримінаційного законодавства, коли в останньому чітко вказано, що всі законопроекти має бути розроблено у відповідності з принципом недискримінації та вони мають пройти обовязкову антидискримінаційну експертизу (стаття 8).

23. Українські парламентарі не тільки розрозбляють та реєструють проекти законів направлені на обмеження прав людини для ЛГБТ-людей, але і створюють та розпалюють громадські дискусії навколо таких ініціатив, та прав ЛГБТ в цілому. Подібні громадські обговорення ведутся з неконтрольованим використанням мови ворожнечі проти ЛГБТ-людей, за ними слідкують ЗМІ, вони дублюються православною церквою та пересічними громадянами. Мова ворожнечі, яка транслюється політиками та церквою певним чином стає легітимною для громадськості, що робить її прийнятною, прикриваючи і пояснюючи її загрозою традиційним цінностям та моралі.

24. Українській владі зовсім не вдалося вирішити проблему, зупинити мову ворожнечі та навіть розпочати базову освіту на тему прав людини та антидискримінаційного підходу. З часу запровадження антидискримінаційного законодавства у вересні 2012 року не було ініційовано жодної спроби з боку держави провести інформційну чи освітню кампанію з роз’яснення, чому таке законодавство необхідне, чи яким чином люди можуть захистити себе з його допопомогою. Натомість, кілька політичних лідерів робили коментарі, що антидискримінаційний підхід не властивий для України, і що спроби його втілити відбуваються лише у наслідок тиску ЄС, який протистоїть їх спробам лобіювати гомофобні законопроекти, як спроби збереження “традиційних ціноостей та моралі”.

25. Окрім незазначення сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності серед захищених характеристик, українська влада не робить нічого заради протидії порушення прав людини ЛГБТ-людей. Так, інцидент злочину на грунті ненависті під час Гей-Прайду 2012 не було належним чином розслідувано, так само як і сам Прайд, який було скасовано в останню мить через нездатність Київської міської ради та міліції надати відповідний захист учасникам Прайду. У той час коли ОГС звітують про масові обмеження права на мирні зібрання та протести, у випадку Прайду 2012 місцева влада не використала свої повноваження для  припинення очевидно гомофобного та сповненого ненависті раллі екстремістів правого спрямування та шанувальників православної церкви, які зібралися для руйнування Прайду, замість того, Прайд було заборонено.

26. На відміну від підходу вирішення ситуації з Прайдом, 8 грудня 2012, коли ЛГБТ активісти вирішили провести вуличну акцію присвячену Міжнародному Дню Прав Людини, Київська місцева влада вирішила заборонити громадську подію через суд (використовуючи застаріле і критиковане ЄСПЛ законодавство), тоді як міліція замість захисту ЛГБТ-людей від всеукраїнської партії “Свобода” (члени якої прийшли з явним наміром нападу на активістів), арештувала організаторів заходу. Навіть після того, як “свободівці” відкрито проголушували через свій веб-сайт наміри припинити акцію та перешкодити її проведенню, українська влада не вжила жодних заходів для покарання винних у фізичному насиллі, так само як і для росзлідування дій міліції. Апеляція проти рішення КМАД була програна, що знову ж таки характеризує рівень розуміння прав людини та свобод українським судом та недостатність їх незалежності.

27.Стосовно вирішення проблеми жорстокого поводження міліції щодо ЛГБТ-людей, підняте Комітетом у його запиті до держави, важливо зазначити, що Україною не було вжито кроків чи спроб розпочати роботу в цій сфері протягом останніх двох років. Відповідно до моніторингу НУО “Наш Світ”, було задокументовано 86 справ з порушення прав ЛГБТ-людей, 33 з них з боку міліції (незаконні арешти та вимагання грошей, порушення конфіденційності, неефективний захист, фізчине насилля, та інше).

28. В 2011 році Українські ЛГБТ лідери звернулися до МВС з пропозицією створення міжсекційної робочої групи в міністерстві з метою моніторингу порушень прав людини, реакції на подібні випадки, їх розслідування та  розроблення рекомендацій та освітніх заходів з питань порушень прав ЛГБТ для міліціонерів. Міністерство відмовилося брати участь у подібній ініціативі, так само як і ніколи не виказувало жодного наміру розпочати роботу над проблемою міліцейського свавілля стосовно ЛГБТ-людей та визнання проблеми, як такої.

2.5 Захист національних меншин (стаття 27)Питання № 9

Будь-ласка, надайте інформацію про правові та політичні заходи, яких було вжито для сприяння доступу ромів до отримання персональних документів та для покращення ситуації ромів у питаннях доступу до освіти, охорони здоров’я, проживання та працевлаштування. Також, зазначте заходи, вжиті для протидії дискримінації проти кримських татар, включно з прийняттям правового механізму врегулювання питань реституції та виплати адекватної компенсації. Уточніть, чи має наміри держава прийняти особливе законодавство стосовно прав корінного населення, як і стосовно проекту закону про відновлення прав осіб, раніше депортованих на грунті етнічного походження.

Рома

54. Протягом 2012 – початку 2013 поряд з розвитком антидискримінаційного законодавства та законодавства про мови меншин, держава вжила кількох спроб впровадженням політики стосовно національних меншин загалом та стосовно деяких меншин окремо. Так, спроба держави розробити та представити етно-національну політіку в 2012 році провалилася після відкликання проекту закону про “Концепцію державної етнічної політики” з парламенту. Натомість, 8 квітня Президент підписав “Стратегію захисту та інтеграції ромської національної меншини до 2020 року”. Беручи до уваги той факт, що національному законодавству крім Декларації Прав Національних Меншин в Україні від 1991 року, бракує не тільки чіткого визначення національної меншини, але й позитивних дій націлених на гарантію прав меншин, така стратегія щодо Ромів може бути розглянута як перший крок на шляху подальшого підвищення захищеності етнічних меншин, при цьому необхідні подальші законотворчі розробки у цій сфері.

55. Населення Ромів в Україні відповідно до різної статистики складає приблизно 300,000 осіб, що означає до 3% населення у деяких регіонах України. У той самий час, відповідно даних Національного Інституту Соціологічних Досліджень, індекс соціальної дистанції до Ромів є дуже високим – від 5,1 в 1994 році (готовність сприйняти соціальну групу як громадян країни) до 6,1 в 2010 році (дуже висока нетолерантність – ксенофобія, повне виключення їх з соціального життя країни).

56. Ромів в Україні дискримінують як прямо, так і непрямо. Очевидно, що державна політика щодо Ромів має бути запроваджена та має втілюватися на усіх рівнях. Відповідно даних, опублікованих Харківським Інститутом Соціальних Досліджень (2012 рік), більшість Ромів є дискримінованими при прийомі на роботу, мають проблеми з документами, низький рівень доступу до охорони здоров’я, зазнають насилля з боку міліції та незахищені від нетолерантності та дискримінації у суспільстві загалом. Особливої уваги варта подвійна дискримінація Ромських жінок, яких дискримінують у Ромському суспільстві як жінок (гендерна дискримінація) та як Ромів у суспільстві загалом.

57. Більшість Ромів живуть поза межою бідності, мають мінімальний, якщо не нульовий, доступ до соціальних привілеїв та охорони здоровя. Потребуючи  соціальної допомоги, в доступі до якої їм в основному відмовлено, в 2012 році після стихійного лиха, яке сталося в Полтавському регіоні, місцеві Рома не отримали жодної компенсації на відновлення житла тільки тому, що вони Рома, в той же час, кошти від Державного бюджет на такі роботи було виділено і розподілено між іншими жителями регіону.

58. Рома особливо уразливі для зловживань з боку співробітників правоохоронних органів. Безкарність співробітників правоохоронних органів, коли вони порушують права людини, маргіналізація Ромської громади, їх низький рівень освіти і впливу, а також нетерпимість та ворожість поліції, робить Рома частими і незахищеними жертвами.

59. Серед міліції залишається поширеною практика незаконного затримання, документування та взяття відбитків пальців у Ромів, обшуків без ордеру і дозволу суду. НУО доповідають про багато випадків затримання і взяття відбитків пальців у Ромів.

60. Упередженість з боку правоохоронних і судових органів залишається перешкодою, з якою стикаються Рома в доступі до справедливого правосуддя. Одночасно громади рома є непропорційно контрольованими міліцією, яка часто вдається до незаконного покарання Рома без належного доказу їх провини.

61.Медіа продовжують публікувати ксенофобні матеріали, які визначаються експертами як мова ворожнечі.

62. З іншого боку, беззаконні дії, від яких страждають Рома не розслідуються належним чином. У червні 2012 року, перед початком Євро 2012, невідомими особами вщент було спалено ромський табір, який вже довгий час стояв на околиці столиці. Відповідно до свідчень жертв – 1-го червня 15 чоловіків в цивільному стріляли з вогнепальної зброї 8 разів, прі цьому двічі – в повітря та двічі в собаку. Вони наказали циганам пакувати речі та забиратися геть, а потім підпалили намети. Майже все майно та документи згоріли. Громада говорить, що вони впізнали деяких з нападників – це були співробітники міліції, які раніше приходили і збирали з них по 10-15 грн. Незважаючи на те, що ця подія містить явні ознаки скоєння кримінального злочину і, завдяки численним публікаціям у ЗМІ, привернула значну увагу громадськості, міліція не повідомила громадськості про Кримінальну справу за фактом підпалу та заходи, вжиті для пошуку паліїв. Розслідування цього факту досі очікується. Правопорушників не було встановлено.

5. Біженці та шукачі притулку (статті 7,9 та 13)5.1. Приницип невидачі біженців: заборона висилки іноземців та осіб без громадянства (стаття 13)Питання №21

Відповідно до інформації відомої Комітету, держава продовжує видавати чи депортувати іноземців до країн, в яких їм загрожує ризик нелюдського поводження чи катувань без необхідного розгляду їх заяв та без можливості апелювати негативні рішення по заявам, не зважаючи на рекомендації Комітету діяти протилежним чином ((CCPR/C/UKR/CO/6, параграф 9). Будь-ласка, надайте інформацію про заходи, вжиті для забезпечення ефективного захисту проти видачі на практиці. Також, прокоментуйте Комітету інформацію про те, що прикордонні органи відмовляють у вїзді особам, які висловлюють необхідність їх захисту у якості біженця, піддаючи їх висланню.

100. Принцип невисилання було закріплено кілька років тому, так глава 9 КПК України (статті 573-596), Закон “Про правовоий статус іноземців та осіб без громадянства” який також містить принцип невисилання (стаття 32-1), яка передбачає, що іноземець чи особа без громадянства не може бути видана до країні, в якій їй/йому загрожує небезпека катувань, нелюдського поводження чи, відповідно до закону “Про біженців иа осіб, що потребують додаткового чи тимчасового захисту” (стаття 3): біженець не може бути виданий чи силою повернений до країн, де його життю та свободі загрожує небезпека через його расу, релігію, етнічність чи національність (громадянство), членство в соціальних групах чи політичних поглядах. Ці положення, однак, не в змозі забезпечити достатній захист негромадян від видачі до країн, де вони знаходяться в небезпеці піддатися серйозним порушенням прав людини, включаючи тортури.

101. Відповідне положення Закону «Про статус іноземців та осіб без громадянства ” залишається суто декларативним, доки не буде встановлено відповідні рамки для його повної реалізації в українському законодавстві. Новий закон «Про біженців та осіб, які потребують додаткового та тимчасового захисту ” робить спробу заповнити цей недолік шляхом введення додаткових допоміжних статусів. Тим не менш, він сам тягне за собою істотні недоліки, які залишають заборону видачі як біженців, так і осіб, які потребують тимчасового захисту суто декларативною.

102. Ще однією перешкодою для повного забезпечення принципу невислання є відсутність чітких процедурних стандартів оцінки заяв біженців. Крім того, ефективні процесуальні гарантії проти видачі, які можуть вплинути на права людини, не можуть бути використані іноземними громадянами та особами без громадянства, які підлягають висилці. Наразі, апеляція проти рішення про вїзд чи депортацію не несе ефекту відкладення, що на практиці не дає обвинуваченому можливості скористатися правом на справедливий суд, оскільки він може бути депортований до того, які вичерпаються судові засоби.

103. До 2011 року влада навіть на повідомляла особі про причини рішення про депортацію. Сьогодні особа, яка підлягає депортації, отримує письмове викладення правомірності причин такого рішення. Але, таке викладення надається українською мовою, що не дає змоги багатьом негромадянам зрозуміти  та ефективно оскаржити його.

104. Заходи українських правоохоронних органів, спрямованих на виконання контролю за міграцією конкретно направлені на групи негромадян на грунті їх «раси» (кольору шкіри, національного чи етнічного походження). Арсенал таких заходів, проте, не обмежується перевіркою документів, чи наявності достатніх коштів на період її перебування в Україні. Правила внутрішнього розпорядку МВС демонструють, що показники, які міліція прагне досягти за допомогою перевірок особи є певна кількість “ідентифікованих нелегальних мігрантів”, та кількість депортацій. Насправді ж  критерій “нелегальний мігрант” у розумінні міліції є далеким від чіткості. Українське законодавство не передбачає прийняття до уваги жодних особистих обставин особи, що підлягає депортації, у тому числі її приватного та сімейного життя та права не бути поверненою до країни, де їй загрожує реальний ризик бути підданій тортурам, нелюдському та принизливому поводженню.

105. Незважаючи на зміни в Кримінально-процесуальному кодексі України та можливості застосування альтернативних утриманню під вартою заходів, ніяких змін не було внесено  до закону «Про статус іноземців та осіб без громадянства», так немає таких альтернативних утриманню під вартою заходів, що застосовуються до цих ув’язнених, те ж саме стосується заарештованих в рамках процедури екстрадиції.

Share this:
Share this page via Email Share this page via Stumble Upon Share this page via Digg this Share this page via Facebook Share this page via Twitter
Останні публікації

Результати дослідження поінформованості ЛГБТ-спільноти та запрошення до участі в онлайн-курсі

Художница Алевтина Кахидзе: Клубника Андреевна и постановление http://www.sbu.gov.ua/sbu/cont

Художница Алевтина Кахидзе нарисовала историю своей  мамы, которая не может выехать из-под обстрелов в Донецкой области в безопасную часть Украины, так как для этого нужно подать документы на разрешение пересечения линии столкновений (см. временный порядок выезда на сайте СБУ) и затем долго ожидать его получения.
Правозащитные организации уже предупреждали о незаконности и опасности подобной практики.

ДОВІДКА ЩОДО ОТРИМАННЯ ГРОМАДЯНСТВА УКРАЇНИ

ДОВІДКА ЩОДО ПРОДОВЖЕННЯ СТРОКУ ПЕРЕБУВАННЯ В УКРАЇНІ

ДОВІДКА ЩОДО ОТРИМАННЯ ПОСВІДКИ НА ТИМЧАСОВЕ ПРОЖИВАННЯ В УКРАЇНІ

ДОВІДКА ЩОДО ОТРИМАННЯ ПОСВІДКИ НА ПОСТІЙНЕ ПРОЖИВАННЯ В УКРАЇНІ

Правозахисники у правовому полі, що стискається: Приклад України

(Виступ Максима Буткевича на заході Frontline Defenders у Раді ООН з прав людини, 10 березня 2014 р.)

 Коли планувався цей захід, на якому мені випала честь виступати, ситуація в моїй країні - Україні - вже почала привертати увагу світової спільноти. Втім, наразі, ситуація серйозно змінилася. Українці не лише пройшли через масові громадянські протести, жорстокі вуличні протистояння, вбивства людей, які виборювали свої права і свободи, падіння попереднього режиму, - але й зробили перші кроки в побудові нової, більш демократичної країни, і зіткнулися з іноземною воєнною окупацією.

Що Заходу потрібно знати про крайніх правих на Евромайдані

Блог Антона Шеховцова

Джерело

Багато хто на Заході запитує про участь українських радикальних націоналістів на київському Евромайдані. Деякі нібито ліві сайти як World Socialist Web Site (Світова Соціалістична Мережа) опублікували відверту брехню щодо Евромайдану та ролі крайніх правих у цих протестах: ці сайти намагаються ублажити російських імперіалістів, які щодня роблять все, щоби позбавити Україну її слабкої незалежности.

Закрити кримінальне провадження проти фальсифікаторів порносправи не вийшло

Напередодні Нового року, 30-го грудня, суддя Вишар І.Ю. скасував постанову Вінницької обласної прокуратури про закриття кримінального провадження за фактом притягнення завідомо невинуватого Дмитра Гройсмана до кримінальної відповідальності за ст. 372 Кримінального кодексу.

Заява Проекту «Без Кордонів» та Мережі меншин Східного партнерства стосовно ситуації з правами меншин в Україні, зокрема у сфері злочинів на ґрунті ненависті та відповідних дій держави в даному напрямку. Нарада ОБСЄ з розгляду виконання в галузі людського виміру, Варшава, 24 вересня 2013 року

Проект «Без Кордонів» вітає розробку Україною Стратегії захисту та інтеграції ромської національної меншини та Плану заходів щодо реалізації Стратегії.  Водночас, ми вимушені звернути увагу на відсутність будь-яких ефективних дій щодо прав інших меншин в Україні.  Держава роками не використовувала можливостей формулювання політики із захисту прав меншин і відмовлялася помічати нагальність питання її розробки. Проект «Без Кордонів» закликає Україну вжити негайних заходів щодо виконання зобов’язань за міжнародними договорами з прав людини та угодами в рамках  Східного партнерства, створити правову базу для захисту прав меншин та попередження порушень їх прав, а також забезпечити активну участь меншин у цьому процесі.

The web-site is created with the support of Open Society Institute
Creative Commons License Content on this site is licensed under a Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivs 3.0 Unported License.