Директива 2006/54/EC Європейського Парламенту та Ради від 5 липня 2006 року, що забезпечує застосування принципу рівних можливостей та рівного ставлення до чоловіків і жінок у питаннях працевлаштування та зайнятості (перероблена)

Липень 30, 2012

Офіційний Вісник L 204 , 26/07/2006 P. 0023 - 0036

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ ТА РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

керуючись Договором про заснування Європейського співтовариства, особливо Статтею 141(3),

враховуючи пропозицію Комісії,

враховуючи думку Європейського економічного та соціального комітету [1],

діючи згідно з процедурою, встановленою у статті 251 Договору [2],

оскільки:

(1) Директиву Ради 76/207/EEC від 9 лютого 1976 року, що застосовує принцип рівного ставлення до чоловіків і жінок у працевлаштуванні, професійному навчанні і службовому просуванні, а також до умов праці [3], та Директиву Ради 86/378/EEC від 24 липня 1986 року, що застосовує принцип рівного ставлення до чоловіків і жінок до професійних механізмів соціального забезпечення [4], було істотно змінено [5]. Директива Ради 75/117/EEC від 10 лютого 1975 року про наближення до законів держав-членів щодо застосування принципу рівної оплати праці чоловіків і жінок [6] і Директива Ради 97/80/EC від 15 грудня 1997 року щодо тягаря доказування у справах про дискримінацію за ознакою статі [7] також містять положення, що спрямовані на застосування принципу рівного ставлення до чоловіків і жінок. Тепер, коли нові доповнення вносять до текстів вказаних Директив, задля ясності бажано переробити відповідні положення, об’єднуючи в єдиний текст основні норми, що існують у цій сфері, разом із деякими змінами, що походять із практики Суду Європейського Союзу (далі згадуваного як Суд).

(2) Згідно зі статтями 2 та (2) Договору і практикою Суду, рівність між чоловіками і жінками становить основоположний принцип законодавства Союзу. Ці положення Договору проголошують рівність між чоловіками і жінками як «задачу» та «мету» Союзу та накладають позитивний обов’язок підтримувати її в усіх видах діяльності Союзу.

(3) Суд вважає, що обсяг принципу рівного ставлення до чоловіків і жінок не тотожний забороні дискримінації на підставі факту тієї чи іншої статевої належності особи. В світлі цієї мети та природи прав, які принцип призначений охороняти, він застосовний також до дискримінації на підставі зміни статі особою.

(4) Стаття 141(3) Договору тепер забезпечує спеціальну правову підставу для прийняття Співтовариством заходів для забезпечення застосування принципу рівного ставлення у питаннях працевлаштування та зайнятості, включаючи принцип рівної оплати праці, або праці рівної вартості.

(5) Статті 21 і 23 Хартії основних прав Європейського Союзу також забороняють будь-яку дискримінацію за ознакою статі та закріплюють право на рівне ставлення до чоловіків і жінок у всіх сферах, включаючи працевлаштування, роботу і оплату праці.

(6) Для цілей даної Директиви, переслідування і сексуальне домагання визнані за такі, що суперечать принципу рівного ставлення до чоловіків і жінок та становлять дискримінацію за ознакою статі. Такі форми дискримінації можуть трапитися не лише на робочому місці, але і в контекстах доступу до працевлаштування, професійного навчання і службового просування. Через це їх необхідно заборонити та врівноважити ефективними, пропорційними та стримуючими вироками.

(7) В такому контексті, згідно з національним законодавством та процесуальними нормами, роботодавців та осіб, відповідальних за професійне навчання, необхідно заохочувати вживати заходи для боротьби з усіма формами дискримінації за ознакою статі, зокрема, вживати профілактичні заходи проти переслідування та сексуального домагання на робочому місці та під час працевлаштування, професійного навчання і службового просування.

(8) Принцип рівної оплати праці за однакову роботу рівної вартості, як визначає стаття 141 Договору і послідовно стверджує у практиці Суд, становить важливий аспект принципу рівного ставлення до чоловіків і жінок та істотну і невід’ємну частину загального зведення актів законодавства, включаючи практику Суду з дискримінації за ознакою статі. Тому необхідно і далі працювати для його імплементації.

(9) Відповідно до твердо поставленої практики Суду, аби оцінити, чи працівники роблять таку саме роботу чи роботу рівної вартості, необхідно проаналізувати низку факторів, особливо характер роботи і навчання та умови праці тих працівників, котрі, ймовірно, перебувають у схожому становищі.

(10) Суд постановив, що за деяких обставин, принцип рівної оплати праці застосовують до ширшого обсягу, ніж коло ситуацій, коли чоловіки і жінки працюють на того саме працедавця.

(11) У співпраці з соціальними партнерами держави-члени повинні продовжувати вирішувати проблему залежності суми заробітної плати від статі особи та проблему усталеної гендерної сегрегації на ринку праці такими засобами, як вільна організація робочого часу, що дає змогу і чоловікам, і жінкам успішніше поєднувати сімейні та робочі обов’язки. Це може також включати належну організацію відпустки у зв’язку з батьківством, яку може оформити будь-хто з батьків, так само як і забезпечення доступних за розташуванням та ціною установ догляду за дітьми та залежними особами.

(12) Необхідно вжити особливі заходи, що втілюють принцип рівного ставлення до механізму соціального забезпечення в сфері зайнятості та точніше визначити його обсяг.

(13) У рішенні від 17 травня 1990 року у справі C-262/88 [8] Суд визначив, що всі форми професійних пенсій становлять елемент оплати в сенсі статті 141 Договору.

(14) Хоча поняття оплати праці в сенсі статті 141 Договору не охоплює виплат, пов’язаних із соціальним забезпеченням, втім тепер чітко установлено, що обсяг принципу рівної оплати праці застосовний до механізму пенсій державних службовців, якщо пенсійні виплати призначені працівнику з огляду на його/її працевлаштування у державного працедавця, незважаючи на те, що відповідний механізм є частиною загального механізму, передбаченого законом. Відповідно до рішень Суду у справах C-7/93 [9] і C-351/00 [10], таку умову буде виконано в разі, якщо пенсійний механізм обслуговує окрему категорію працівників і їхні виплати прямо співвіднесені з терміном їхньої служби і розраховані на основі останньої зарплати державного службовця. Отже, для ясності слід зробити окрему норму для такого випадку.

(15) Суд підтвердив, що поки внески працівників чоловічої і жіночої статі до пенсійного механізму фіксованих виплат охоплені статтею 141 Договору, жодна нерівність у внесках працедавця, сплачуваних відповідно до накопичувального механізму фіксованих виплат, що, завдяки використанню актуарних факторів розрізняються залежно від статі, не підлягає оцінюванню в світлі даної норми.

(16) Для прикладу, у справі фіксованої накопичувальної пенсії, такої як конверсія частини періодичної пенсії у капіталізовану суму, передача пенсійних прав, зворотна пенсія, яку виплачують залежній особі в обмін на супроводження частини пенсії, чи зменшення пенсії, якщо працівник вирішує піти на пенсію раніше, можуть бути нерівними, коли нерівність сум виникає в результаті використання актуарних факторів, відмінних залежно від статі, якщо застосовано фінансування за механізмом.

(17) Є точно встановленим, що виплати, які виплачують через програму пенсійного забезпечення на ринку праці, не можна вважати винагородою через те, що вони співвіднесені зі строками працевлаштування до 17 травня 1990 року, за винятком справи працівників чи осіб, котрі ініціювали судовий розгляд від їхнього імені, або заявили еквівалентні претензії у відповідності до застосовної національної норми, до настання цієї дати. Отже, слід відповідно обмежити застосування принципу рівного ставлення.

(18) Суд послідовно дотримувався точки зору, що протокол Барбера [11] не має впливу на право приєднання до програми пенсійного забезпечення на ринку праці, а обмеження наслідків на момент рішення у справі C-262/88 не застосовні до права на приєднання до програми пенсійного забезпечення на ринку праці. Також Суд постановив, що правила щодо строків подання позовів за національним законодавством можна застосувати проти працівників, котрі захищають власне право приєднатися до програми пенсійного забезпечення, за умови що вони не менш сприятливі для такого виду судочинства, ніж для подібних видів внутрішнього судочинства, і що вони не унеможливлюють реальне користування передбаченими законами Співтовариства правами. Суд також відзначив, що факт того, що працівник може вимагати заднім числом приєднання до програми пенсійного забезпечення, не дозволяє йому уникати виплати відрахувань за відповідний період членства.

(19) Визначальним кроком у застосуванні принципу рівного ставлення до чоловіків і жінок у справах працевлаштування і зайнятості є забезпечення рівного доступу до працевлаштування та професійного навчання, що веде до працевлаштування. Отже, винятком з цього принципу можуть бути тільки ті дії в сфері зайнятості, що вимагають працевлаштування особи певної статі за своєю природою чи через особливості контексту, в якому їх виконують, за умови законності мети та дотримання принципу пропорційності.

(20) Дана Директива не обмежує свободи асоціацій, включаючи право на заснування об’єднань з іншими та приєднання до об’єднань для захисту власних інтересів. Заходи в сенсі статті 141(4) Договору можуть включати членство або продовження діяльності в організаціях чи об’єднаннях, головною метою яких є запровадження на практиці принципу рівного ставлення до чоловіків і жінок.

(21) Заборона дискримінації не повинна обмежувати підтримку чи прийняття заходів, спрямованих на профілактику чи компенсацію незручностей, від яких потерпає група осіб однієї статі. Такі заходи дозволяють організації осіб однієї статі, якщо основним завданням цих організацій є підтримка особливих потреб таких осіб та сприяння рівності між чоловіками і жінками.

(22) Відповідно до статті 141(4) Договору, заради втілення в реальності повної рівності між чоловіками і жінками в трудовому житті, принцип рівного ставлення не заважає державам-членам підтримувати або приймати заходи, що забезпечують спеціальне вигідне становище для підтримки осіб недостатньо представленої статі у продовженні навчання або з метою уникнення чи компенсації труднощів у професійних кар’єрах. Зважаючи на теперішню ситуацію та пам’ятаючи про Декларацію №28 до Амстердамського договору, держави-члени повинні в першу чергу прагнути покращити становище жінок у професійному житті.

(23) Практика Суду свідчить, що несприятливе ставлення до жінки у зв’язку з вагітністю чи материнством становить пряму дискримінацію за ознакою статі. З цієї причини таке ставлення має бути спеціально охоплене даною Директивою.

(24) Суд послідовно визнає легітимність захисту біологічного стану жінки під час вагітності та материнства у зв’язку з принципом рівного ставлення та вжиття заходів із захисту материнства як засобу досягнення постійної рівності. Отже, дана Директива не може обмежувати Директиву Ради 92/85/EEC від 19 жовтня 1992 року із запровадження заходів для заохочення покращень щодо безпеки та здоров’я на роботі вагітних працівниць та працівниць, котрі щойно народили чи годують груддю [12]. Дана Директива також не може обмежувати Директиву Ради 96/34/EC від 3 червня 1996 року про рамкову угоду щодо батьківської відпустки, укладену Союзом промислових конфедерацій та конфедерацій підприємств Європи, Європейським центром підприємців та підприємств, що надають комунальні послуги, та Європейською конфедерацією профспілок [13].

(25) Заради ясності, слід також зробити окрему норму щодо захисту пов’язаних із працевлаштуванням прав жінок, котрі перебувають у відпустці у зв’язку з материнством, особливо, щодо їхнього права повернутися на ту саму чи аналогічну посаду, не зазнавати збитків в оплаті чи умовах праці в результаті отримання такої відпустки та користатися з будь-якого покращення умов праці, на яке вони мали б право за час їхньої відсутності.

(26) В Резолюції про збалансовану участь жінок і чоловіків у сімейному та трудовому житті Ради та Міністрів з працевлаштування та соціальної політики, котрі мали зустріч протягом засідання Ради 29 червня 2000 року [14], держави-члени були заохочені переглянути ресурси їхніх систем законодавства на предмет надання працюючим чоловікам особистого права на батьківську відпустку, яке не можна передавати іншим особам, при цьому зберігаючи їхні права на працевлаштування.

(27) Схожі аспекти має проблема надання державами-членами чоловікам і жінкам особистого права, яке не можна передавати іншій особі, на відпустку після усиновлення дитини. Держави-члени мають визначити, чи надавати таке право на батьківську та/або пов’язану з усиновленням відпустку, а також визначити всі обставини, відмінні від звільнення та повернення на роботу, не охоплені даною Директивою.

(28) Ефективне застосування принципу рівного ставлення вимагає запровадження державами-членами належних процедур.

(29) Забезпечення адекватних судових чи адміністративних процедур для виконання зобов’язань, накладених даною Директивою, є невід’ємним для ефективного застосування принципу рівного ставлення.

(30) Прийняття правил щодо тягаря доказування відіграє важливу роль у забезпеченні ефективного застосування принципу рівного ставлення. Відповідно до точки зору Суду, необхідно прийняти окрему норму, аби забезпечити передачу тягаря доказування відповідачу, якщо, судячи з наявних даних, справа стосується дискримінації, окрім тих процесів, в яких суд або інша компетентна національна установа має розслідувати факти. Однак, необхідно роз’яснити, що оцінка фактів, на основі яких можна припускати, що мала місце пряма чи непряма дискримінація, залишається справою відповідної національної установи, згідно з законом або процесуальним правом. До того ж, держави-члени мають запровадити, на будь-якій відповідній стадії процесу, норми доказувального права, що є більш сприятливими для позивачів.

(31) З метою в подальшому підвищити створений даною Директивою рівень захисту, асоціації, організації та інших юридичних осіб слід також уповноважити брати участь в судових розглядах. За рішенням держав-членів, вони можуть або представляти інтереси, або надавати підтримку скаржнику, не порушуючи національних процесуальних норм щодо представництва та захисту.

(32) Беручи до уваги основоположну природу права на ефективний юридичний захист, необхідно надати працівникам можливість користуватися таким захистом навіть після припинення стосунків, що, можливо, призвели до порушення принципу рівного ставлення. Представник захисту або уповноважений подавати докази від імені особи, що перебуває під захистом даної Директиви, має отримати такий саме захист.

(33) Суд чітко постановив, що для досягнення ефективності принципу рівного ставлення передбачено призначення компенсації за будь-яке його порушення. Такі компенсації мають бути адекватними відносно завданої шкоди. Отже, необхідно виключити можливість встановлення будь-якої попередньої верхньої межі для такої компенсації, окрім тих випадків, коли працедавець зможе довести, що єдиною шкодою, якої зазнав заявник в результаті дискримінації в сенсі даної Директиви, була відмова розглядати його/її заяву про прийняття на роботу.

(34) Аби покращити ефективне застосування принципу рівного ставлення, держави-члени мають заохочувати діалог із соціальними партнерами та, в рамках національного правозастосування, з недержавними організаціями.

(35) У справах про порушення зобов’язань за даною Директивою держави-члени мають забезпечити винесення ефективних та пропорційних вироків, що справлятимуть стримуючу дію.

(36) Оскільки завдання даної Директиви, що полягають у забезпеченні загального високого рівня захисту від дискримінації в усіх державах-членах, не можна виконати в належному обсязі силами держав-членів, а, з причин особливостей масштабу і впливу дії, лише на рівні Співтовариства, Співтовариство може вжити заходи відповідно до принципу субсидіарності, як це визначено у статті 5 Договору. Відповідно до принципу пропорційності, визначеного у цій статті, дана Директива не виходить за межі необхідного для реалізації поставлених цілей.

(37) Заради кращого розуміння відмінностей у ставленні до чоловіків і жінок у сфері працевлаштування та зайнятості, необхідно продовжувати збирати, аналізувати і передавати на відповідні місця порівняльну статистику з розподілом за статями.

(38) Рівного ставлення до чоловіків і жінок у сфері працевлаштування та зайнятості не можна досягти тільки законодавчими заходами. Натомість, Європейський Союз та держави-члени повинні продовжувати привертати увагу громадськості до дискримінації заробітних плат та міняти суспільну думку, якомога ширше долучаючи всіх учасників на державному та приватному рівнях. Діалог між соціальними партнерами може відігравати важливу роль у такому процесі.

(39) Зобов’язання з транспонування даної Директиви до національного законодавства необхідно прив’язати до тих положень, що передбачають істотну зміну, порівняно до попередніх Директив. Зобов’язання з транспонування тих положень, що залишилися без суттєвих змін, слідує з попередніх Директив.

(40) Дана Директива не впливає на визначені у Додатку І, частині В зобов’язання держав-членів щодо кінцевих строків транспонування до національного законодавства та застосування Директив.

(41) У відповідності до статті 34 Міжінституційного договору про покращення законотворчості [15], держави-члени заохочені складати для себе і публікувати в інтересах усього Співтовариства власні таблиці, що, за можливості, ілюструватимуть відношення між Директивою та заходами транспонування,

УХВАЛИЛИ ДАНУ ДИРЕКТИВУ:

РОЗДІЛ I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1

Мета

Метою даної Директиви є застосування принципу рівних можливостей та рівного ставлення до чоловіків і жінок у сфері працевлаштування та зайнятості.

Для цього вона містить положення для застосування принципу рівного ставлення щодо:

(a) доступу до працевлаштування, включаючи службове просування та професійне навчання;

(b) умов праці, включаючи оплату;

(c) професійних механізмів соціального забезпечення.

Вона також містить положення, спрямовані на збільшення ефективності такого застосування через організацію відповідних процедур.

Стаття 2

Означення

1. Для цілей даної Директиви застосовні такі означення:

(a) “пряма дискримінація”: коли за ознакою статі до однієї особи ставляться з меншим сприянням, аніж ставляться, ставилися чи могли би ставитися до іншої особи в аналогічній ситуації;

(b) “непряма дискримінація”: коли на перший погляд нейтральна норма, критерій або практика становлять осіб однієї статі у невигідне становище, порівняно з особами іншої статі, якщо тільки таку норму, критерій або практику не можна об’єктивно виправдати законною метою, а засоби досягнення цієї мети не є доречними і необхідними;

(c) “переслідування”: коли небажана поведінка по відношенню до статі особи має місце з метою завдання шкоди гідності особи, створення атмосфери залякування, агресії, приниження, сорому чи образи, або призводить до таких наслідків;

(d) “сексуальне домагання”: коли має місце будь-яка форма небажаної словесної, несловесної або фізичної дії сексуального характеру з метою завдання шкоди гідності особи, зокрема створення атмосфери залякування, агресії, приниження, сорому чи образи або призводить до таких наслідків;

(e) “оплата”: звичайна основна чи мінімальна заробітна платня чи будь-яка інша оплата готівкою чи натурою, яку працівник отримує прямо чи непрямо, в залежності від форми його/її працевлаштування його/її працедавцем;

(f) “професійні механізми соціального забезпечення”: не врегульовані Директивою Ради 79/7/EEC від 19 грудня 1978 року, що поетапно застосовує принцип рівного ставлення до чоловіків і жінок у сфері соціального забезпечення [16], механізми, призначенням яких є надання працівникам, зайнятим у працедавця чи самостійно, на підприємстві чи групі підприємств, у сфері економічної діяльності, виробничому секторі чи групі секторів, виплат, призначених додатково до виплат, передбачених встановленими законом програмами соціального забезпечення, або виплат, що заміщають останні, незалежно від добровільної чи примусової участі у них.

2. Для цілей даної Директиви дискримінація включає:

(a) переслідування або сексуальне домагання, так само як і менш сприятливе ставлення через відмову чи підкорення особи до таких дій;

(b) вказівка до дискримінації осіб за ознакою статі;

(c) будь-яка форма менш сприятливого ставлення до жінки через відпустку у зв’язку з вагітністю чи материнством в сенсі Директиви 92/85/EEC.

Стаття 3

Позитивна дія

Держави-члени можуть продовжувати заходи в сенсі статті 141(4) Договору або ухвалювати їх з метою втілення в реальність повної рівності між чоловіками і жінками у трудовому житті.

РОЗДІЛ II

СПЕЦІАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

ГЛАВА 1

Рівна оплата

Стаття 4

Заборона дискримінації

Необхідно ліквідувати пряму чи непряму дискримінацію за ознакою статі за однакову роботу або за роботу однакової вартості з урахуванням усіх аспектів та умов винагороди.

Зокрема, якщо для визначення платні використовують систему класифікації робіт, то вона має ґрунтуватися на однакових критеріях для чоловіків і жінок і складатися так, аби виключити будь-яку дискримінацію за ознакою статі.

ГЛАВА 2

Рівне ставлення у професійних механізмах соціального забезпечення

Стаття 5

Заборона дискримінації

Без обмеження сили юридичних положень статті 4, заборонено пряму чи непряму дискримінацію за ознакою статі в професійних механізмах соціального забезпечення, особливо, стосовно:

(a) обсягу таких механізмів і умов доступу до них;

(b) обов’язку робити внески та розрахунків внесків;

(c) розрахунку виплат, в тому числі додаткових виплат за іншого з подружжя чи утриманців, та визначення обставин, від яких залежать тривалість і збереження права на виплати.

Стаття 6

Особи, до котрих застосовна дана Директива

Цю главу застосовуватимуть до працюючого населення, включаючи осіб, котрі мають власний бізнес, осіб, працездатність яких припинена хворобою, материнством, нещасним випадком чи вимушеним безробіттям, та осіб, котрі шукають роботу, до пенсіонерів та інвалідів праці, а також до тих, хто позивається на підставі права іншої особи, згідно з національним законодавством та/або процесуальними нормами.

Стаття 7

Матеріальна сфера дії

1. Дана глава поширюється на:

(a) професійні механізми соціального забезпечення, що надають захист від таких ризиків:

(i) хвороба,

(ii) інвалідність,

(iii) похилий вік, включаючи ранню відставку,

(iv) нещасні випадки на виробництві та професійні хвороби,

(v) безробіття;

(b) професійні механізми соціального забезпечення, що надають інші соціальні виплати, готівкою або натурою, особливо, допомога у зв’язку з утратою годувальника та допомога багатодітним, якщо такі виплати складаються з внесків працедавця, виплачуваних працівнику на підставі працевлаштування останнього.

2. Дана глава також поширюється на пенсійні механізми для окремих категорій працівників, таких як державні службовці, якщо виплати відповідно до механізму призначені через відносини працевлаштування у державного працедавця. Факт, що такий механізм становить частину загального визначеного законом механізму, не означатиме обмежень у поширенні.

Стаття 8

Винятки з матеріальної сфери дії

1. Дана глава не поширюється на:

(a) особисті угоди для індивідуальних підприємців;

(b) механізми з єдиним учасником для індивідуальних підприємців;

(c) страхові угоди працівників, у яких працедавець не виступає стороною;

(d) факультативні положення професійних механізмів соціального забезпечення, що їх учасники мають забезпечувати самостійно:

(i) або додаткові виплати,

(ii) або вибір дати, з якої призначатимуться звичайні виплати для індивідуальних підприємців, або вибір між окремими пільгами;

(e) професійні механізми соціального забезпечення в частині, що стосується виплат, що фінансуються через внески, які сплачує працівник на добровільній основі.

2. Дана глава не зупиняє працедавця від надання особам, котрі вже досягли пенсійного віку і мають право на пенсію за професійним механізмом соціального забезпечення, проте ще не досягли віку, який дає право на передбачену законом пенсію, доплати до пенсії з метою зробити однаковою, чи майже однаковою, загальну суму виплати цим особам, такою, яку отримують особи іншої статі за тих саме умов, котрі вже досягли передбаченого законом пенсійного віку, допоки особи, котрі отримують додаткові виплати, досягнуть передбаченого законом пенсійного віку.

Стаття 9

Приклади дискримінації

1. Норми, що суперечать принципу рівного ставлення, включатимуть прямо чи непрямо за ознакою статі:

(a) визначення осіб, котрі мають право на участь у професійному механізмі соціального забезпечення;

(b) визначення примусової чи добровільної основи участі в професійному механізмі соціального забезпечення;

(c) встановлення різних правил щодо віку вступу до механізму або мінімального періоду працевлаштування чи участі в механізмі, необхідних для призначення виплат;

(d) встановлення різних правил, окрім того, що передбачено пунктами (h) та (j), для компенсації внесків, коли працівник залишив механізм за невиконаних умов, які гарантують відстрочене право на тривалі виплати;

(e) встановлення різних умов для отримання виплат чи прив’язання виплат до працівників однієї зі статей;

(f) встановлення різного пенсійного віку;

(g) призупинення прав або призупинення набуття прав під час відпустки у зв’язку із материнством чи відпустки за сімейними обставинами, які надають за законом чи за угодою і які оплачує працедавець;

(h) встановлення різних рівнів виплати, за винятком випадку механізмів фіксованих внесків, коли може бути необхідно взяти до уваги відмінні залежно від статі актуарні розрахункові фактори; у випадку фінансованих фіксованих пенсій, певні елементи можуть бути нерівними, коли нерівність сум виникла внаслідок використання відмінних залежно від статі актуарних факторів на момент фінансування механізму;

(i) встановлення різних рівнів внесків працівника;

(j) встановлення різних рівнів внесків працедавця, окрім:

(i) механізму фіксованих внесків з метою зрівняти суми кінцевих виплат або зробити їх майже рівними для двох статей,

(ii) фінансованих механізмів фіксованих пенсій, якщо внески працедавця націлені на забезпечення достатності фондів, необхідних для покриття сум фіксованих виплат;

(k) встановлення різних стандартів, застосовних лише до працівників даної статі, окрім того, що передбачено пунктами (h) та (j) стосовно гарантії чи утримання від надання відстрочених виплат, коли працівник виходить із механізму.

2. Коли надання виплат зі сфери дії даної глави залишають на розсуд установ управління механізму, останні повинні дотримуватися принципу рівного ставлення.

Стаття 10

Застосування до осіб, зайнятих у власному бізнесі

1. Держави-члени повинні зробити необхідні кроки, аби норми професійного соціального забезпечення для зайнятих у власному бізнесі осіб, що суперечать принципу рівного ставлення, були виправлені та діяли від дати, не пізнішої за 1 січня 1993 року, або, для держав-членів, які приєдналися після цієї дати – від дати набрання чинності Директиви 86/378/EEC на їхній території.

2. Дана глава не припиняє прав та обов’язків, які стосуються періоду участі в професійному механізмі соціального забезпечення для зайнятих у власному бізнесі до перегляду цього механізму і які залишаються відповідними до положень чинного на той період механізму.

Стаття 11

Можливість відстрочення виплат особам, зайнятим у власному бізнесі

Що стосується професійних механізмів соціального забезпечення для зайнятих у власному бізнесі осіб, держави-члени можуть відстрочити примусове застосування принципу рівного ставлення, зважаючи на:

(a) визначення віку, що дає право на отримання пенсій у зв’язку з похилим віком чи відставкою, та можливі наслідки для інших виплат:

(i) або до дати, коли такої рівності буде досягнуто у механізмах, передбачених законодавством,

(ii) або, найпізніше, до того моменту, як таку рівність буде приписано директивою;

(b) виплати у зв’язку з утратою годувальника до того моменту, як закон Співтовариства встановить принцип рівного ставлення у передбачених законодавством механізмах соціального забезпечення в цьому відношенні;

(c) застосування статті 9(1)(i) щодо використання актуарних розрахункових факторів до 1 січня 1999 року або, для держав-членів, які приєдналися після цієї дати – від дати набрання чинності Директиви 86/378/EEC на їхній території.

Стаття 12

Зворотна дія

1. Будь-який захід із застосування даної глави щодо працівників повинен охоплювати всі виплати за професійними механізмами соціального забезпечення, призначені за періоди працевлаштування після 17 травня 1990 року, та мати зворотну дію до цієї дати, не обмежуючи тих працівників та осіб, котрі позиваються на підставі їхніх прав, котрі до цієї дати подали позови або заявили еквіваленту претензію, згідно з національним законодавством. В такому разі заходи із застосування матимуть зворотну дію до 8 квітня 1976 року та поширюватимуться на всі виплати, призначені за періоди працевлаштування після цієї дати. Для держав-членів, що приєдналися до Співтовариства після 8 квітня 1976 року та перед 17 травня 1990 року, таку дату необхідно замінити на дату набрання чинності статті 141 Договору на їхній території.

2. Друге речення абзацу 1 не обмежує застосування проти працівників або осіб, котрі позиваються на підставі їхніх прав, котрі подали позови або заявили еквівалентну претензію, згідно з національним законодавством, до 17 травня 1990 року, національних правил щодо строків подання позовів за національним законодавством, за умови, що вони не менш сприятливі для такого виду судочинства, ніж для подібних видів внутрішнього судочинства, і що вони не унеможливлюють реальне користування передбаченими законами Співтовариства правами.

3. Для держав-членів, котрі приєдналися після 17 травня 1990 року та які на 1 січня 1994 року були Сторонами Угоди про європейський економічний простір, дату 17 травня 1990 року у першому реченні абзацу 1 необхідно замінити на 1 січня 1994 року.

4. Для інших держав-членів, котрі приєдналися після 17 травня 1990 року, дату 17 травня 1990 року в абзацах 1 і 2 необхідно замінити на дату набрання чинності статті 141 Договору на їхній території.

Стаття 13

Гнучкий пенсійний вік

Якщо чоловіки і жінки зможуть вимагати гнучкого пенсійного віку за однакових умов, то це не вважатимуть несумісним з даною главою.

ГЛАВА 3

Рівне ставлення у сфері працевлаштування, професійного навчання, службового просування і умов праці

Стаття 14

Заборона дискримінації

1. Пряму і непряму дискримінацію за ознакою статі в державній та приватній сферах, включаючи державні установи, буде заборонено, зокрема щодо:

(a) умов доступу до працевлаштування, до власного бізнесу або до зайнятості, зокрема, критеріїв відбору та умов залучення, незалежно від галузі діяльності та на всіх рівнях професійної ієрархії, включаючи службове просування;

(b) доступу до всіх видів професійної орієнтації, підвищення кваліфікації та перепідготовки, включаючи досвід практичної роботи;

(c) працевлаштування та умов праці, включаючи звільнення, а також оплату праці, як це передбачено у статті 141 Договору;

(d) членства та участі в організації працівників та працедавців, або в іншій організації, члени якої належать до певної професії, включаючи виплати, передбачені такими організаціями.

2. Держави-члени можуть передбачити, що у сфері доступу до працевлаштування, включаючи навчання, яке веде до працевлаштування, відмінність у ставленні на підставі ознаки, пов’язаної зі статтю, не становитиме дискримінації, якщо через сутність певного виду зайнятості або контексту, в якому виконують певну роботу, така ознака становить справжню та визначальну професійну вимогу, якщо тільки її мета є законною, а сама вимога – пропорційною.

Стаття 15

Повернення з відпустки у зв’язку із материнством

Жінка у відпустці у зв’язку із материнством матиме право в кінці терміну її відпустки повернутися на власне робоче місце або на еквівалентну посаду на умовах та в обставини, що є не менш сприятливими до неї, та користуватися будь-яким поліпшенням умов праці, на які вона мала би право за час її відсутності.

Стаття 16

Права батька та відпустка у зв’язку з усиновленням

Дана Директива не обмежує права держав-членів визнавати окреме право на відпустку у зв’язку зі станом батька та/або усиновленням. Ті держави-члени, що визнають такі права, повинні вжити заходи для захисту працюючих чоловіків і жінок від звільнення внаслідок користування цими правами та гарантувати, що після закінчення такої відпустки вони матимуть змогу повернутися на їхні робочі місця чи на еквівалентні посади на умовах та в обставини, що є не менш сприятливими до них, та користуватися будь-яким поліпшенням умов праці, на які вони мали би право за час їхньої відсутності.

РОЗДІЛ III

ГОРИЗОНТАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

ГЛАВА 1

Засоби та виконання

Частина 1

Засоби

Стаття 17

Захист прав

1. Держави-члени повинні гарантувати, що після можливого звернення за допомогою до інших компетентних владних установ, зокрема, до тих, які, на їхню думку, пропонують належні процедури примирення, судові процедури на виконання зобов’язань за даною Директивою, будуть доступними для всіх осіб, котрі відчувають себе потерпілими внаслідок несправедливого застосування до них принципу рівного ставлення, навіть тоді, коли стосунки, в яких заявник вбачає дискримінацію, вже припинено.

2. Держави-члени забезпечать такий стан справ, що асоціації, організації чи інші юридичні особи, які, згідно з критеріями національного законодавства, мають законний інтерес у сприянні дотримання положень даної Директиви, зможуть брати участь від імені чи на стороні заявника, за його чи її згодою, у будь-якій судовій чи адміністративній процедурі на виконання зобов’язань за даною Директивою.

3. Абзаци 1 і 2 не впливатимуть на зміну національних правил щодо строків подання позовів, які стосуються принципу рівного ставлення.

Стаття 18

Компенсація або відшкодування

Держави-члени запровадять до національних систем законодавства засоби, необхідні для забезпечення реальної та ефективної компенсації чи відшкодування, за визначенням держав-членів, за втрату і шкоду, перенесені особами, котрі постраждали внаслідок дискримінації за ознакою статі. Спосіб забезпечення компенсації або відшкодування має справляти стримуючий вплив і бути пропорційним до перенесеної шкоди. Така компенсація чи відшкодування можуть не супроводжуватися фіксацією попередньої верхньої межі виплат, окрім тих справ, коли працедавець зможе довести, що єдиною шкодою, якої зазнав заявник в результаті дискримінації у сенсі даної Директиви, була відмова розглядати його/її заяву про прийняття на роботу.

Частина 2

Тягар доказування

Стаття 19

Тягар доказування

1. Держави-члени вживатимуть необхідні заходи, прийняті в національних судових системах, аби особи, котрі відчувають себе потерпілими від недотримання принципу рівного ставлення, представили на розгляд суду чи іншої компетентної владної установи факти, що дають змогу припускати факт прямої чи непрямої дискримінації, а відповідач повинен в такому разі довести, що принцип рівного ставлення не порушено.

2. Абзац 1 не утримує держави-членів від запровадження правил доказування, що є більш сприятливими до позивачів.

3. Державам-членам не слід застосовувати абзац 1 до судових розглядів, в яких суд чи інша компетентна владна установа мають розслідувати факти у справі.

4. Абзаци 1, 2 і 3 мають застосовуватися також до:

(a) ситуацій, охоплених статтею141 Договору і, в частині, яка стосується дискримінації за ознакою статі, Директивами 92/85/EEC та 96/34/EC;

(b) будь-якої цивільної чи адміністративної процедури щодо суспільного чи приватного сектору, що, за національним законодавством, передбачає засоби відшкодування, згідно з заходами, визначеними в пункті (а), за винятком мирної угоди, що укладена з власної волі або передбачена національним законодавством..

5. Дана стаття не застосовуватиметься до кримінальних процесів, якщо тільки держави-члени не встановлять іншого.

ГЛАВА 2

Сприяння рівному ставленню — діалог

Стаття 20

Установи з рівності

1. Держави-члени зроблять призначення та проведуть необхідну організацію установи або установ для сприяння, аналізу, моніторингу та підтримки рівного ставлення до всіх осіб без дискримінації за ознакою статі. Ці установи можуть перебувати у складі інституцій, уповноважених на національному рівні захищати права людини чи охороняти права особи.

2. Держави-члени мають гарантувати, що повноваження згаданих в абзаці 1 установ включатимуть:

(a) надання незалежної допомоги жертвам дискримінації під час подання їхніх скарг про дискримінацію, не обмежуючи права жертв та асоціацій, організацій чи інших юридичних осіб, згаданих у статті 17(2);

(b) проведення незалежних опитувань з проблеми дискримінації;

(c) публікацію незалежних звітів та надання рекомендацій з будь-якого питання, пов’язаного з такою дискримінацією;

(d) на належному рівні здійснення обміну наявною інформацією з аналогічними Європейськими установами, такими як майбутній Європейський Інститут Гендерної Рівності.

Стаття 21

Суспільний діалог

1. Держави-члени повинні, згідно з національними традиціями та звичаями, вжити адекватні заходи для сприяння суспільному діалогу між соціальними партнерами з метою підтримання рівного ставлення, включаючи, наприклад, моніторинг стосунків на роботі, у доступі до працевлаштування, професійному навчанні та службовому просуванні, включаючи також моніторинг колективних угод, правил поведінки, дослідження та обмін досвідом і успішними практиками.

2. Якщо це відповідає національним традиціям і звичаям, держави-члени повинні заохочувати соціальних партнерів, не обмежуючи їхньої автономії, сприяти рівності між чоловіками і жінками, гнучкому графіку роботи, аби полегшити узгодження трудового і сімейного життя, укладанню, на відповідному рівні, угод, що встановлюють анти-дискримінаційні правила у галузях, перелічених у статті 1, що охоплені дією колективних договорів. Такі договори мають узгоджуватися з даною Директивою та відповідними національними заходами застосування.

3. Держави-члени повинні, відповідно до національного законодавства, колективних угод або звичаїв, заохочувати працедавців планово і систематично запроваджувати рівне ставлення до чоловіків і жінок на робочих місцях, в доступі до працевлаштування, професійному навчанні та службовому просуванні.

4. Для цього працедавці мають бути заохочені на регулярній основі поширювати серед працівників та/або їхніх представників відповідну інформацію про рівне ставлення до чоловіків і жінок на підприємстві.

Така інформація має включати огляд пропорційного представництва чоловіків і жінок на різних рівнях організації; їхньої заробітної плати та розбіжностей в оплаті праці; можливих заходів з поліпшення ситуації для втілення спільно з представниками від працівників.

Стаття 22

Діалог з недержавними організаціями

Держави-члени повинні сприяти діалогу з відповідними недержавними організаціями, які мають, згідно з національним законодавством і процесуальними нормами, законний інтерес у долученні до боротьби проти дискримінації за ознакою статі, з метою закріплення принципу рівного ставлення.

ГЛАВА 3

Загальні горизонтальні положення

Стаття 23

Узгодження

Держави-члени повинні вжити всі необхідні заходи, аби:

(a) всі закони, правила та адміністративні регламенти, що суперечать принципу рівного ставлення були скасовані;

(b) положення, що суперечать принципу рівного ставлення в особистих та колективних контрактах чи угодах, внутрішніх правилах підприємств або правилах, що керують вільними зайняттями та професіями, а також організаціями робітників і працедавців чи будь-які інші домовленості, було визнано нікчемними чи змінено;

(c) професійні механізми соціального забезпечення, що містять такі положення, не можна було затверджувати чи поширювати адміністративними заходами.

Стаття 24

Віктимізація

Держави-члени мають запровадити до їхніх національних правових систем заходи, що є необхідними для захисту працівників, в тому числі їхніх представників, передбачених національним законодавством та/або процесуальними нормами, від звільнення чи іншого ворожого ставлення з боку працедавця у відповідь на службову скаргу чи будь-якого судового процесу, ініційованого для відновлення принципу рівного ставлення.

Стаття 25

Вироки

Держави-члени визначать правила щодо вироків, які можна застосовувати до порушень національних правових актів, прийнятих на виконання даної Директиви, та вживатимуть усі необхідні заходи для забезпечення їхнього застосування. Вироки, які можуть передбачати виплату компенсації жертві, повинні бути ефективними, пропорційними та справляти стримуючу дію. Держави-члени не пізніше 5 жовтня 2005 року мають повідомити про такі норми Комісію і надалі невідкладно повідомлятимуть про всі наступні доповнення до них.

Стаття 26

Профілактика дискримінації

Держави-члени повинні сприяти, згідно з національним законодавством, колективним угодам або звичаям, працедавцям та відповідальним за доступ до професійного навчання у вживанні ефективних кроків профілактики всіх форм дискримінації за ознакою статі, особливо переслідування та сексуального домагання на робочому місці, у доступі до працевлаштування, професійного навчання та службового просування.

Стаття 27

Мінімальні вимоги

1. Держави-члени можуть ухвалювати чи залишити ті норми, що є ефективнішими для захисту принципу рівного ставлення, ніж норми, передбачені даною Директивою.

2. Імплементація даної Директиви за жодних обставин не є підставою для зниження рівня захисту працівників у сферах її застосування та не обмежує права держав-членів реагувати на зміну ситуації запровадженням законів, правил та адміністративних регламентів, відмінних від тих, які є чинними на час реєстрації даної Директиви, якщо вони тільки узгоджуватимуться з даною Директивою.

Стаття 28

Відношення до Співтовариства та національних норм

1. Дана Директива не може зменшити значення норм із захисту жінок, особливо щодо вагітності та материнства.

2. Дана Директива не заміщає положень Директиви 96/34/EC та Директиви 92/85/EEC.

Стаття 29

Стратегія досягнення рівності статей

Держави-члени повинні активно брати до уваги мету встановлення рівності між чоловіками і жінками, коли писатимуть і застосовуватимуть закони, правила, адміністративні регламенти, політику та діяльність у сферах застосування даної Директиви.

Стаття 30

Поширення інформації

Держави-члени піклуватимуться про те, аби всі норми, прийняті на виконання даної Директиви, а також чинні тепер відповідні норми, були представлені до відома зацікавлених осіб всіма зручними засобами та, за необхідності, на робочих місцях.

РОЗДІЛ IV

ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 31

Доповіді

1. До 15 лютого 2011 року держави-члени мають надати Комісії всю інформацію, яка їй необхідна для написання доповіді для Європейського Парламенту та Ради про застосування даної Директиви.

2. Не зменшуючи значення абзацу 1, держави-члени повинні що п’ять років надавати Комісії тексти всіх актів, прийнятих на виконання статті 141(4) Договору, так само як і доповідей про відповідні заходи та їхнє застосування. На основі цієї інформації Комісія що п’ять років ухвалюватиме та публікуватиме доповіді із порівняльною оцінкою всіх заходів в світлі Декларації № 28, що міститься у додатку до Заключного акту Амстердамського договору.

3. Держави-члени повинні оцінювати професійну діяльність, про яку йдеться у статті 14(2), аби вирішити в світлі соціального розвитку, чи виправдовують себе дозволені винятки. Вони мають періодично, принаймні що 8 років, передавати Комісії результати таких оцінювань.

Стаття 32

Огляд

Найпізніше 15 лютого 2011 року, Комісія має зробити огляд юридичних наслідків даної Директиви та, за необхідності, пропонувати доповнення, які вона вважатиме доцільними.

Стаття 33

Застосування

До 15 серпня 2008 року, що найпізніше, держави-члени повинні ввести в дію закони, правила та адміністративні регламенти, необхідні для дотримання даної Директиви, або вони мають до цієї дати забезпечити прийняття потрібних положень персоналом управління та виробництва через укладання угод. Якщо потрібно врахувати конкретні ускладнення, держави-члени можуть отримати не більше одного додаткового року для виконання даної Директиви. Держави-члени повинні робити всі необхідні кроки, аби мати змогу задовольнити вимоги, які накладає дана Директива. Вони повинні одразу надати Комісії тексти таких актів.

Коли держави-члени прийматимуть ці заходи, вони повинні робити посилання на дану Директиву або супроводжувати таким посиланням акти, призначені для офіційної публікації. Ці акти повинні також містити пояснення, що посилання в чинних законах, правилах, адміністративних регламентах на Директиви, скасовані даною Директивою, мають інтерпретуватися як посилання на дану Директиву. Держави-члени повинні визначити, як робитиметься таке посилання, і сформулювати пояснення.

Зобов’язання транспонувати дану Д директиву до національного законодавства має стосуватися тих положень, що містять істотні зміни, порівняно до попередніх Директив. Зобов’язання транспонувати положення, що залишилися без суттєвих змін, випливає з попередніх Директив.

Держави-члени повинні надати Комісії тексти основних актів національного законодавства, які вони прийматимуть у галузі застосування даної Директиви.

Стаття 34

Скасування

1. Від 15 серпня 2009 року буде припинено дію Директив 75/117/EEC, 76/207/EEC, 86/378/EEC та 97/80/EC без припинення зобов’язань держав-членів стосовно кінцевих строків транспонування до національного законодавства та застосування Директив, що визначено у Додатку І, частині В.

2. Посилання на скасовані Директиви слід інтерпретувати як зроблені на дану Директиву та читати відповідно до кореляційної таблиці у Додатку ІІ.

Стаття 35

Введення в дію

Дана Директива набере юридичної сили на 20 день після її публікації в Офіційному Віснику Європейського Союзу.

Стаття 36

Суб’єкти

Дана Директива адресована державам-членам.

Вчинено в Страсбурзі, 5 липня 2006 року.

Для Європейського Парламенту

Президент

Ж. Борелль Фонтелль

Для Ради

Президент

П. Летомакі

[1] OJ C 157, 28.6.2005, p. 83.

[2] Думка Європейського Парламенту від 6 липня 2005 року (ще не опублікована в Офіційному Віснику), Спільна позиція Ради від 10 березня 2006 року (OJ C 126 E, 30.5.2006, p. 33) та Позиція Європейського Парламенту від 1 червня 2006 року (ще не опублікована в Офіційному Віснику).

[3] OJ L 39, 14.2.1976, p. 40. Директива, доповнена Директивою 2002/73/EC Європейського Парламенту та Ради (OJ L 269, 5.10.2002, p. 15).

[4] OJ L 225, 12.8.1986, p. 40. Директива, доповнена Директивою 96/97/EC (OJ L 46, 17.2.1997, p. 20).

[5] Див. Додаток І, частину A.

[6] OJ L 45, 19.2.1975, p. 19.

[7] OJ L 14, 20.1.1998, p. 6. Директива, доповнена Директивою 98/52/EC (OJ L 205, 22.7.1998, p. 66).

[8] C-262/88: Barber v Guardian Royal Exchange Assurance Group (1990 ECR I?1889).

[9] C-7/93: Bestuur van het Algemeen Burgerlijk Pensioenfonds v G. A. Beune (1994 ECR I?4471).

[10] C-351/00: Pirkko Niemi (2002 ECR I-7007).

[11] Протокол 17 щодо статті 141 Договору про заснування Європейського співтовариства (1992).

[12] OJ L 348, 28.11.1992, p. 1.

[13] OJ L 145, 19.6.1996, p. 4. Директива, доповнена Директивою 97/75/EC (OJ L 10, 16.1.1998, p. 24).

[14] OJ C 218, 31.7.2000, p. 5.

[15] OJ C 321, 31.12.2003, p. 1.

[16] OJ L 6, 10.1.1979, p. 24.

————————————————–

ДОДАТОК I

ЧАСТИНА A

Скасовані Директиви з їхніми подальшими доповненнями

Директива Ради 75/117/EEC | OJ L 45, 19.2.1975, p. 19 |

Директива Ради 76/207/EEC | OJ L 39, 14.2.1976, p. 40 |

Директива 2002/73/EC Європейського Парламенту та Ради | OJ L 269, 5.10.2002, p. 15 |

Директива Ради 86/378/EEC | OJ L 225, 12.8.1986, p. 40 |

Директива Ради 96/97/EC | OJ L 46, 17.2.1997, p. 20 |

Директива Ради 97/80/EC | OJ L 14, 20.1.1998, p. 6 |

Директива Ради 98/52/EC | OJ L 205, 22.7.1998, p. 66 |

ЧАСТИНА B

Список кінцевих строків транспонування до національного законодавства та дати застосування

(згадано у статті 34(1))

Директива | Кінцевий строк транспонування | Дата застосування |

Директива 75/117/EEC | 19.2.1976 | |

Директива 76/207/EEC | 14.8.1978 | |

Директива 86/378/EEC | 1.1.1993 | |

Директива 96/97/EC | 1.7.1997 | 17.5.1990 про робітників, окрім тих робітників чи позивачів на підставі їхніх прав, хто до цієї дати подав позов або заявив еквіваленту претензію, згідно з національним законодавством. Стаття 8 Директиви 86/378/EEC — 1.1.1993 найпізніше. Стаття 6(1)(i), перший договір за печаткою Директиви 86/378/EEC – 1.1.1999 найпізніше. |

Директива 97/80/EC | 1.1.2001 | Що стосується Королівства Великобританії та Північної Ірландії 22.7.2001 |

Директива 98/52/EC | 22.7.2001 | |

Директива 2002/73/EC | 5.10.2005 | |

————————————————–

ДОДАТОК II

Кореляційна таблиця

Директива 75/117/EEC | Директива 76/207/EEC | Директива 86/378/EEC | Директива 97/80/EC | Дана Директива |

— | стаття 1(1) | стаття 1 | стаття 1 | стаття 1 |

— | стаття 1(2) | — | — | — |

— | стаття 2(2), перший договір за печаткою | — | — | стаття 2(1), (a) |

— | стаття 2(2), другий договір за печаткою | — | стаття 2(2) | стаття 2(1), (b) |

— | стаття 2(2), третій та четвертий договори за печатками | — | — | стаття 2(1), (c) та (d) |

— | — | — | — | стаття 2(1), (e) |

— | — | стаття 2(1) | — | стаття 2(1), (f) |

— | стаття 2(3) та (4) та стаття 2(7) третій розділ абзацу | — | — | стаття 2(2) |

— | стаття 2(8) | — | — | стаття 3 |

стаття 1 | — | — | — | стаття 4 |

— | — | стаття 5(1) | — | стаття 5 |

— | — | стаття 3 | — | стаття 6 |

— | — | стаття 4 | — | стаття 7(1) |

— | — | — | — | стаття 7(2) |

| | стаття 2(2) | | стаття 8(1) |

— | — | стаття 2(3) | — | стаття 8(2) |

— | — | стаття 6 | — | стаття 9 |

— | — | стаття 8 | — | стаття 10 |

— | — | стаття 9 | — | стаття 11 |

— | — | (стаття 2 Директиви 96/97/EC) | — | стаття 12 |

— | — | стаття 9a | — | стаття 13 |

— | статті 2(1) та 3(1) | — | стаття 2(1) | стаття 14(1) |

— | стаття 2(6) | — | — | стаття 14(2) |

— | стаття 2(7), другий розділ абзацу | — | — | стаття 15 |

— | стаття 2(7), четвертий розділ абзацу, друге та третє речення | — | — | стаття 16 |

стаття 2 | стаття 6(1) | стаття 10 | — | стаття 17(1) |

— | стаття 6(3) | — | — | стаття 17(2) |

  • | стаття 6(4) | — | — | стаття 17(3) |

— | стаття 6(2) | — | — | стаття 18 |

— | — | — | статті 3 і 4 | стаття 19 |

— | стаття 8a | — | — | стаття 20 |

— | стаття 8b | — | — | стаття 21 |

— | стаття 8c | — | — | стаття 22 |

статті 3 та 6 | стаття 3 (2)(a) | — | — | стаття 23(a) |

стаття 4 | стаття 3(2)(b) | стаття 7(a) | — | стаття 23(b) |

— | — | стаття 7(b) | — | стаття 23(c) |

стаття 5 | стаття 7 | стаття 11 | — | стаття 24 |

стаття 6 | — | — | — | — |

— | стаття 8d | — | — | стаття 25 |

| стаття 2(5) | | | стаття 26 |

— | стаття 8e(1) | — | стаття 4(2) | стаття 27(1) |

— | стаття 8e(2) | — | стаття 6 | стаття 27(2) |

— | стаття 2(7) перший розділ абзацу | стаття 5(2) | — | стаття 28(1) |

— | стаття 2(7) четвертого розділу абзацу, перше речення | | | стаття 28(2) |

— | стаття 1(1a) | | | стаття 29 |

стаття 7 | стаття 8 | — | стаття 5 | стаття 30 |

стаття 9 | стаття 10 | стаття 12(2) | стаття 7, четвертий розділ абзацу | стаття 31(1) та (2) |

— | стаття 9(2) | — | — | стаття 31(3) |

— | — | — | — | стаття 32 |

стаття 8 | стаття 9(1), перший розділ абзацу та 9(2) і (3) | стаття 12(1) | стаття 7, перший, другий і третій розділи абзацу | стаття 33 |

— | стаття 9(1), другий розділ абзацу | — | — | — |

— | — | — | — | стаття 34 |

— | — | — | — | стаття 35 |

— | — | — | — | стаття 36 |

— | — | Додаток | — | — |

————————————————–

Під керівництвом Бюро публікацій

Share this:
Share this page via Email Share this page via Stumble Upon Share this page via Digg this Share this page via Facebook Share this page via Twitter
Останні публікації

Результати дослідження поінформованості ЛГБТ-спільноти та запрошення до участі в онлайн-курсі

Художница Алевтина Кахидзе: Клубника Андреевна и постановление http://www.sbu.gov.ua/sbu/cont

Художница Алевтина Кахидзе нарисовала историю своей  мамы, которая не может выехать из-под обстрелов в Донецкой области в безопасную часть Украины, так как для этого нужно подать документы на разрешение пересечения линии столкновений (см. временный порядок выезда на сайте СБУ) и затем долго ожидать его получения.
Правозащитные организации уже предупреждали о незаконности и опасности подобной практики.

ДОВІДКА ЩОДО ОТРИМАННЯ ГРОМАДЯНСТВА УКРАЇНИ

ДОВІДКА ЩОДО ПРОДОВЖЕННЯ СТРОКУ ПЕРЕБУВАННЯ В УКРАЇНІ

ДОВІДКА ЩОДО ОТРИМАННЯ ПОСВІДКИ НА ТИМЧАСОВЕ ПРОЖИВАННЯ В УКРАЇНІ

ДОВІДКА ЩОДО ОТРИМАННЯ ПОСВІДКИ НА ПОСТІЙНЕ ПРОЖИВАННЯ В УКРАЇНІ

Правозахисники у правовому полі, що стискається: Приклад України

(Виступ Максима Буткевича на заході Frontline Defenders у Раді ООН з прав людини, 10 березня 2014 р.)

 Коли планувався цей захід, на якому мені випала честь виступати, ситуація в моїй країні - Україні - вже почала привертати увагу світової спільноти. Втім, наразі, ситуація серйозно змінилася. Українці не лише пройшли через масові громадянські протести, жорстокі вуличні протистояння, вбивства людей, які виборювали свої права і свободи, падіння попереднього режиму, - але й зробили перші кроки в побудові нової, більш демократичної країни, і зіткнулися з іноземною воєнною окупацією.

Що Заходу потрібно знати про крайніх правих на Евромайдані

Блог Антона Шеховцова

Джерело

Багато хто на Заході запитує про участь українських радикальних націоналістів на київському Евромайдані. Деякі нібито ліві сайти як World Socialist Web Site (Світова Соціалістична Мережа) опублікували відверту брехню щодо Евромайдану та ролі крайніх правих у цих протестах: ці сайти намагаються ублажити російських імперіалістів, які щодня роблять все, щоби позбавити Україну її слабкої незалежности.

Закрити кримінальне провадження проти фальсифікаторів порносправи не вийшло

Напередодні Нового року, 30-го грудня, суддя Вишар І.Ю. скасував постанову Вінницької обласної прокуратури про закриття кримінального провадження за фактом притягнення завідомо невинуватого Дмитра Гройсмана до кримінальної відповідальності за ст. 372 Кримінального кодексу.

Заява Проекту «Без Кордонів» та Мережі меншин Східного партнерства стосовно ситуації з правами меншин в Україні, зокрема у сфері злочинів на ґрунті ненависті та відповідних дій держави в даному напрямку. Нарада ОБСЄ з розгляду виконання в галузі людського виміру, Варшава, 24 вересня 2013 року

Проект «Без Кордонів» вітає розробку Україною Стратегії захисту та інтеграції ромської національної меншини та Плану заходів щодо реалізації Стратегії.  Водночас, ми вимушені звернути увагу на відсутність будь-яких ефективних дій щодо прав інших меншин в Україні.  Держава роками не використовувала можливостей формулювання політики із захисту прав меншин і відмовлялася помічати нагальність питання її розробки. Проект «Без Кордонів» закликає Україну вжити негайних заходів щодо виконання зобов’язань за міжнародними договорами з прав людини та угодами в рамках  Східного партнерства, створити правову базу для захисту прав меншин та попередження порушень їх прав, а також забезпечити активну участь меншин у цьому процесі.

The web-site is created with the support of Open Society Institute
Creative Commons License Content on this site is licensed under a Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivs 3.0 Unported License.