ВНЕСОК У РОЗВИТОК ДІАЛОГУ ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ МІЖ УКРАЇНОЮ ТА ЄС – 21 травня 2013 р., Брюссель

Червень 7, 2013

Тема: Антидискримінаційний закон та розвиток інших правових механізмів у цій галузі.

Підготувал : Проект "Без Кордонів"/ГО "Центр Соціальна Дія”, Україна.

Історія:

  1. За більш ніж 20 років незалежності України принцип недискримінації згадувався лише в Конституції та декількох окремих законах, таких як Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків». Досі не було створено комплексного та структурованого антидискримінаційного законодавства, так само як і офіційної бази даних стосовно випадків дискримінації за різними ознаками. З боку держави також не спостерігалася тенденція добровільного усунення прогалин в чинному національному законодавстві  шляхом прийняття зазначеного комплексного закону, який би визначав і забороняв дискримінацію за усіма ознаками  на національному рівні та був спрямований на приведення українського законодавства у відповідність до міжнародних стандартів захисту прав людини.

Розвиток правових механізмів:

  1. Незважаючи на численні  рекомендації різноманітних міжнародних моніторингових механізмів за дотриманням прав людини, включно з рекомендаціями для першого циклу УПО ООН (Універсальний Періодичний Огляд) для України, реальний прогрес у сфері прийняття антидискримінаційного закону розпочався після включення України в процес «Східного партнерства» з ЄС.  Річ у тім, що розробка антидискримінаційного закону входила до складу пакету вимог  Угоди про асоціацію між Україною та ЄС – а саме як перший крок в процесі розробки першого національного структурного антидискримінаційного законодавства.

  2. Перший проект закону, розроблений Міністерством юстиції України, був зареєстрований в парламенті у травні 2012 року.  Оскільки введення закону було визнане пріоритетним в рамках зобов’язань України перед Східним Партнерством, законопроект було представлено на розгляд Парламенту до закінчення процедури прозорого, всеосяжного громадського  обговорення (розпочатого Міністерством юстиції України у квітні 2012 року. Результати обговорення  були оприлюднені у серпні 2012 року після того, як законопроект було ухвалено у першому читанні без урахування Парламентом  жодних зауважень і пропозицій). Поспіх, впертість та виключення правозахисних організацій і громадянського суспільства з процесу розробки та формування антидискримінаційного закону, українська влада пояснила тиском на неї з боку ЄС та   додатковим тиском з боку Православної Церкви щодо вилучення сексуальної  орієнтації  і гендерної ідентичності з переліку ознак, за якими забороняється дискримінація.

  3. Комітет Верховної Ради з прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин знехтував зауваженнями та пропозиціями до законопроекту, які були надані численними національними та міжнародними громадськими організаціями, навіть, незважаючи на те, що Комітет створив робочу групу для подальшої розробки законопроекту, запрошуючи представників громадських організацій, національних інституцій з прав людини і т.д.  Зауваження та пропозиції, надані ЄС та ЄКРН після другого читання законопроекту,  також не були прийняті до уваги.

  4. Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», ухвалений Парламентом у вересні 2012 року, містив дуже базовий перелік питань, які мають охоплюватися таким законом, та потребує суттєвої подальшої розробки, щоб вважатися комплексним та достатнім для ефективного захисту від дискримінації. Майже відразу після ухвалення  першого  антидискримінаційного закону, Міністерство юстиції України розпочало розробляти поправки до закону. Законопроект з поправками  та  пояснювальною запискою говорить, що  даний законопроект не потребує громадського обговорення, був зареєстрований в Парламенті у лютому 2013 року (Законопроект № 2342 ще не пройшов перше читання).

Недоліки та прогалини в законодавстві, які має бути усунено:

  1. Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» був підданий нищівній критиці з  боку національних громадських організацій, європейських експертів та інституцій. Спроба Міністерства юстиції України  внести до нього поправки у вигляді Законопроекту № 2342 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання та протидії дискримінації в Україні», який мав на меті усунення недоліків та подальший розвиток комплексного підходу до антидискримінаційного  законодавства, також була піддана критиці. Перший закон та поправки до нього характеризувалися відсутністю системного підходу, який потребують подібні нормативно-правові акти.  Визначення різних форм дискримінації, які було безпосередньо скопійовано з Директиви ЄС,  неправильно переклали та неналежним чином адаптували до чинного українського законодавства. Перелік ознак, за якими заборонена дискримінація, був взятий з Конституції без урахування останніх розробок у сфері протидії дискримінації. Сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність  не були включені  до  зазначеного переліку, що в  українських реаліях означає їх виключення зі сфери захисту. Перший закон не передбачав ефективного механізму захисту від дискримінації та механізму “розподілу тягаря доведення”, який є невід’ємним для антидискримінаційного законодавства.

  1. У другому законопроекті мала місце спроба усунути деякі недоліки, а саме – включення (за прикладом Молдови) сексуальної орієнтації до переліку ознак, за якими заборонена дискримінація до Трудового кодексу, принципу перекладення тягаря доведення на відповідача  до  Цивільного кодексу, та визначення дискримінації до Кримінального кодексу. Хоча деякі з зазначених поправок мають вирішальне значення для розробки комплексного та ефективного антидискримінаційного законодавства, вони не є достатніми та не охоплюють усі галузі. Наприклад, зміни до Трудового кодексу не поширюються на усі сфери  та не можуть забезпечити захист в усіх сферах професійної діяльності  фізичної особи.

  2. Потрібні подальші напрацювання, щоб внести належні зміни до Кримінального кодексу України, Кримінально-процесуального кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Цивільного кодексу України  та Цивільно-процесуального кодексу України. Зокрема, у даному контексті ми наголошуємо на тому, що визначення дискримінації повинно бути вилучено зі Статті 161 Кримінального кодексу України, яка передбачає кримінальну відповідальність за «пряме чи непряме обмеження прав або встановлення привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками». Виходячи зі змісту Статті  62 Конституції України, юридична відповідальність за діяння, що становить собою склад злочину, встановлюється тільки в порядку, передбаченому кримінальним процесом. У світлі критики ЄСПЛ правового казусу таких справах (Danilenkov and others v. Russia),  пропонуємо доповнити диспозиції статей особливої частини Кримінального кодексу України (злочини проти особи і злочини проти майна) пунктом, яким дискримінаційна мотивація за відкритим та максимально широким переліком ознак визнавалася б обтяжуючою обставиною,   вилучити зі Статті 161 цитовану вище частину, а також частини щодо “розпалювання ворожнечі” та “образу честі та гідності на підставі дискримінації” та включити  їх до  Кодексу про кримінальні проступки  або Кодексу  України про адміністративні правопорушення.

  3. Повинно бути внесено поправки до Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», щоб наділити омбудсмена відповідним повноваженнями діяти у якості національного органу з питань  рівноправності, включаючи відповідні зміни до державного бюджету, які необхідні для ефективної імплементації, чітко зазначити можливість омбудсмена втручатися як в державний так і в приватний сектори. Під час розгляду справ, пов’язаних з дискримінацією, суди мають бути зобов’язані звертатись до національних інституцій з прав людини за експертним висновком, принаймні, протягом певного періоду задля забезпечення належного застосування та розуміння  нового закону.

  4. До  ч. 1 ст. 14 Закону України “Про безоплатну правову допомогу” треба додати пункт 13 наступного змісту: “фізичні особи, які звертаються до суду з позовами, що стосуються дискримінації, або виступають в якості   потерпілих від злочинів, що на їх думку були вчинені щодо них або  їхнього майна  через асоціацію потерпілих із групою, яка визначається за одною чи декількома із зазначених ознак, перелічених у Статті 1 цього Закону».  В тому числі, потрібно внести деякі невеликі, але суттєві поправки задля розробки комплексного законодавства з простим та ефективним механізмом захисту від дискримінації.

Розвиток інших законодавчих актів у цій галузі:

11. Крім розробки законодавства, спрямованого на забезпечення комплексного захисту від дискримінації, українська влада розробила та певною мірою ухвалила низку інших законодавчих актів, які варто розглянути в даному контексті.

12. 2012 р. Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про засади державної мовної політики», який був спрямований  на виконання Європейської Хартії Регіональних Мов або мов Меншин. Незважаючи на вкрай негативну реакцію опозиції та потужну критику з боку громадських організацій,  прийнятий закон передбачає захист регіональних мов і мов меншин  та повинен застосовуватися без дискримінації до всіх мов меншин в Україні. Перший рік застосування даного закону демонструє, що  чітка і ефективна реалізація  його положень  має місце лише по відношенню до другої за величиною мовної групи в Україні – росіян, в той час як захист інших мовних меншин за допомогою цього закону дуже обмежений, якщо не неефективний.

13. До  Закону України «Про рекламу»  в 2012 р. були внесені поправки, закон набув чинності з 1 січня 2013 року. Нова Стаття 24-1 Закону про рекламу послуг із працевлаштування забороняє зазначати особливі вимоги не лише стосовно статі  потенційних кандидатів, але й щодо їх віку, раси, кольору шкіри, політичних, релігійних або інших переконань, членства у  професійних спілках та інших об’єднаннях, етнічного та соціального походження, майнового стану та інших ознак. В той же час соціологічні дослідження свідчать про низький  рівень обізнаності серед працівників та роботодавців стосовно того, що являє собою дискримінація у сфері зайнятості і зокрема при прийомі на роботу. Подібних досліджень небагато, і в основному вони проводилися до прийняття  вищезгаданого антидискримінаційного закону в 2012 р.  У всякому разі,  три дослідження від 2003 р, 2006 р. та 2010 р. демонструють єдину картину –  як роботодавці, так і працівники  мають досить розмите уявлення про те, що таке дискримінація та  які правові засоби є доступними для боротьби з нею. Залишається колишня тенденція визнавати відмінності за ознакою статі, віку або іншими характеристиками, які зазначаються  при прийомі на роботу, але вони сприймаються не як проблема, а бізнес-необхідність.

14. Новий Закон України «Про працевлаштування» набув чинності 1 січня 2013 р.  У ст. 5 п. 8 Закону було зазначено та  деталізовано принцип недискримінації, який міститься у ст. 2-1 та ст. 22 Трудового кодексу України: «Держава гарантує у сфері зайнятості захист від дискримінації у сфері зайнятості, необґрунтованої відмови у найманні на роботу і незаконного звільнення». В ст. 11-3 зазначається: «Забороняється в оголошеннях (рекламі) про вакансії зазначати обмеження щодо віку кандидатів, пропонувати роботу лише жінкам або лише чоловікам, за винятком специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі, висувати вимоги, що надають перевагу одній із статей, а також вимагати від осіб, які працевлаштовуються, надання відомостей про особисте життя. Обмеження щодо змісту оголошень (реклами) про вакансії (прийом та роботу) та відповідальність за порушення встановленого порядку їх розповсюдження встановлюються Законом України «Про рекламу». На жаль, ресурси, які публікують вакансії, знімають з себе відповідальність  відносно  дотримання  нового закону.  Також відсутні систематичні ефективні заходи Державної служби зайнятості, спрямовані в першу чергу на інформування працівників стосовно питань, як треба поводитись, коли вони стикаються з дискримінацією, або роботодавців щодо застосування недискримінаційного підходу.

15. Протягом 2012 р. та на початку 2013 р.  паралельно з розробкою антидискримінаційного закону та закону про мови меншин Держава зробила декілька спроб розробити політику  щодо національних меншин  в цілому   і  конкретних меншин. Але спроба Держави розробити та запровадити національну  стратегію щодо етнічних меншин в 2012 р. провалилась після того, як Законопроект «Про концепцію державної етнонаціональної  політики України” був відхилений парламентом.  8 квітня 2013 р.  Президент затвердив Стратегію захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 р. Беручи до уваги той факт , що  у національному законодавстві, зокрема в  Декларації прав національностей України від 1991 р., відсутнє не лише  чітке визначення національної меншини, а також  будь-які  позитивні дії, спрямовані на забезпечення прав меншин, зазначену  Стратегію щодо ромів  можна розглядати, як важливий крок на шляху до захисту етнічних меншин України. Тим не менш цілком очевидно , що потрібні подальші правові  розробки  у сфері захисту прав меншин. Подальші напрацювання  повинні виконуватися в тісній співпраці з  громадськими організаціями з метою  розробки Плану дій щодо реалізацій Стратегій щодо ромської меншини, паралельно з внесенням необхідних  змін до Державного бюджету задля виділення коштів для її імплементації на національному та місцевому рівнях.

16. Розробляючи нові законодавчі акти , які забороняють дискримінацію у певних сферах у відповідності до міжнародних  стандартів  з  захисту прав людини, водночас  українські законотворці розробляють  та намагаються запровадити законодавчі акти , які можуть обмежити права людини для певних уразливих груп та заперечують принцип універсальності  прав людини в цілому в певній країні. Таким чином, наполегливі спроби українських парламентарів щодо розробки та лобіювання законів під загальною назвою  «Про заборону пропаганди гомосексуалізму» (законопроекти № № 8711, 1155, 0945 і т.д), які насамперед свідчать про відсутність справжнього  розуміння принципу універсальності  прав людини та принципу недискримінації, а також  про відсутність систематичного, заснованого на правах людини підходу до розвитку правової системи України. Зазначена практика також свідчить  про те, що певні  парламентарі, розробляючи свої законопроекти, не читають чинні закони і не знають  про зобов’язання України відповідно до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та інших відповідних угод.  Зазначені закони у разі ухвалення їх парламентом , можуть істотно  обмежити  свободу вираження та асоціацій насамперед ЛГБТ-спільноти, громадських організацій, громадянського суспільства та ЗМІ в цілому. Такі законодавчі акти  не лише звужують права людини для певних груп, але взагалі розробляються без урахування принципу недискримінації та недискримінаційного підходу,  що суперечить та порушує національне законодавство України.

Короткий огляд випадків дискримінації в Україні:

17. Україна звітувала в межах УПО про 4 справи стосовно злочинів на грунті ненависті, які нещодавно розглядалися у суді, водночас громадські організації у своїх дослідженнях повідомляють про 54 потерпілих в 2011 р. та 19 в 2012 р. Багато випадків не розслідуються належним чином, більшість з них кваліфікується не як злочини на грунті ненависті, а як хуліганство. Ця тенденція демонструє небажання влади вирішувати зазначене питання та забезпечити потерпілим адекватне розслідування та відшкодування.

18. Три випадки насильства проти ЛГБТ-активістів в 2012 р. не були належним чином розслідувані, жодна справа не була передана до суду. Згідно з даними центру «Наш світ» в 2012 році було повідомлено про  86 окремих випадки дискримінації. Зазначена практика разом з не включенням сексуальної орієнтації і гендерної ідентичності до Закону та розробка  антигомосексуального законодавства ясно свідчать про тенденцію нехтувати дискримінацією представників ЛГБТ-спільноти.

19. Незважаючи на той факт, що розумне пристосування для людей з інвалідністю вже багато років передбачається  законодавством і повинно враховуватися під час архітектурно-будівельного контролю відповідно до чинних будівельних норм і правил, не всі будівлі обладнані належним чином. Люди з обмеженими можливостями стикаються з численними труднощами в їх повсякденному житті. Нещодавно перша справа проти мережі аптек була передана  до суду  і виграна активістом з захисту прав людини. Проте, даної пілотної справи недостатньо, щоб змінити практику затвердження будівельних проектів без урахування наявності розумного пристосування.

20. Звіти громадських організацій свідчать про те, що роми та інші меншини досі стикаються з дискримінацією в їх повсякденному житті. Ромів дискримінують майже у всіх сферах їх життя – від мови ворожнечі на вулиці та образливих зауважень сусідів до відмови у наданні медичної допомоги  та  зловживань з боку міліції.

21. Дослідження неурядових організацій свідчать про те, що люди стикаються з дискримінацією на ринку праці переважно  за ознакою статі та віку, але також через стан здоров’я і сексуальну орієнтацію. Таким чином, принаймні, 10% носіїв ВІЛ-інфекції повідомляють про дискримінацію у сфері зайнятості через їх ВІЛ-статус.

Рекомендації:

  1. Продовжити реформування відповідного законодавства з метою забезпечити :

    • Включення всеосяжного  переліку ознак, за якими забороняється дискримінація, включаючи сексуальну орієнтацію та гендерну ідентичність;
    • Продовжити  розробку національного антидискримінаційного законодавства, яке б містило чітке визначення різних форм дискримінації, її належне тлумачення  та стандарти ідентифікації;
    • Забезпечити загальні стандарти та принципи доведення факту дискримінації;
    • Переглянути кримінальне, цивільне та адміністративне законодавства щодо наявності в них  механізмів обов’язкового фінансового та морального відшкодування збитків, завданих потерпілому.
    • Внести належні поправки до Закону України «Про Уповноваженого ВРУ з прав людини», щоб забезпечити національні інституції з прав людини широкими повноваженнями для протидії дискримінації в усіх сферах.
  1. Даний закон повинен передбачати зобов’язання Держави вжити позитивні заходи щодо попередження дискримінації, відшкодування за збитки, завдані через дискримінацію, а також містити пропорційні санкції за порушення антидискримінаційних норм. Зазначені санкції повинні передбачати відшкодування потерпілим від дискримінації.

  2. Створити інституційну базу необхідну для ефективної імплементації антидискримінаційного законодавства та політики з наступними функціями:

    • Національна політика щодо розвитку антидискримінаційних механізмів та імплементація;
    • Моніторинг та інформування громадськості;
    • Координація роботи різних державних акторів;
    • Участь у розслідуванні індивідуальних справ;
    • Надання допомоги та відшкодування потерпілим.  
  1. Держава повинна забезпечити доступ до правосуддя усім потерпілим від дискримінації, включаючи правову допомогу, наприклад, зобов’язати спеціальний орган надавати консультації з відповідних питань, включаючи громадські організації, що мають право надавати таку допомогу або представляти інтереси фізичних осіб або груп осіб у державних органах, а також у судах.

  2. Забезпечити підготовку з прав людини для співробітників міліції, прокурорів, прикордонників, працівників слідчих ізоляторів та судової системи, а також сприяти реєстрації зловживань міліції по відношенню до ромів, представників  інших етнічних груп та ЛГБТ-спільноти, ефективно розслідувати скарги та притягувати осіб, винних у скоєнні протиправних  діянь,  до відповідальності.

  3. Вжити заходів задля  ефективної заборони незаконного профілювання з боку правоохоронних органів та започаткувати  незалежний  механізм  розгляду скарг з приводу порушень прав людини співробітниками міліції.

  4. Скасувати практику розробки дискримінаційних законопроектів, таких як 8711 та інші подібні законопроекти, та забезпечити, щоб стандарти  захисту прав  людини не обмежувалися та не заперечувалися  новими законодавчими актами.

  5. Вжити заходів щодо подолання мови ворожнечі, особливо, з боку державних чиновників та політиків, в тому числі у контексті меншин, уразливих груп  та ЛГБТ-спільноти включно.  

Контакти:

Центр «Соціальна дія»/ Проект « Без кордонів»  - правозахисна організація, сферою діяльності якої є захист прав біженців і мігрантів та протидія расизму і ксенофобії в Україні.

Команда центру та проекту надає соціальну та юридичну допомогу особам, які її потребують, використовуючи національні і міжнародні правові механізми, а також засоби громадського тиску. Проект «Без кордонів» сприяє вдосконаленню національного законодавства та приведенню правозастосовчої практики у відповідність до міжнародних стандартів  захисту прав людини, розбудові платформи для активістського руху та проводить роботу з підвищення рівня обізнаності.

Адреса: Київ-1, а/с 480-В, 01001, Київ, Україна

Тел.: +38 (044) 254 58 88

Адреса сайту: www.noborders.org.ua

Елетронна пошта: info@noborders.org.ua

Контактна особа: Ірина Федорович, координаторка Проекту «Без кордонів», голова Координаційної ради Коаліції з протидії дискримінації в Україні. (www.antidi.org.ua), моб.тел.: +38 097 509 40 62

email: fedorovych@noborders.org.ua

 
Share this:
Share this page via Email Share this page via Stumble Upon Share this page via Digg this Share this page via Facebook Share this page via Twitter
Останні публікації

Результати дослідження поінформованості ЛГБТ-спільноти та запрошення до участі в онлайн-курсі

Художница Алевтина Кахидзе: Клубника Андреевна и постановление http://www.sbu.gov.ua/sbu/cont

Художница Алевтина Кахидзе нарисовала историю своей  мамы, которая не может выехать из-под обстрелов в Донецкой области в безопасную часть Украины, так как для этого нужно подать документы на разрешение пересечения линии столкновений (см. временный порядок выезда на сайте СБУ) и затем долго ожидать его получения.
Правозащитные организации уже предупреждали о незаконности и опасности подобной практики.

ДОВІДКА ЩОДО ОТРИМАННЯ ГРОМАДЯНСТВА УКРАЇНИ

ДОВІДКА ЩОДО ПРОДОВЖЕННЯ СТРОКУ ПЕРЕБУВАННЯ В УКРАЇНІ

ДОВІДКА ЩОДО ОТРИМАННЯ ПОСВІДКИ НА ТИМЧАСОВЕ ПРОЖИВАННЯ В УКРАЇНІ

ДОВІДКА ЩОДО ОТРИМАННЯ ПОСВІДКИ НА ПОСТІЙНЕ ПРОЖИВАННЯ В УКРАЇНІ

Правозахисники у правовому полі, що стискається: Приклад України

(Виступ Максима Буткевича на заході Frontline Defenders у Раді ООН з прав людини, 10 березня 2014 р.)

 Коли планувався цей захід, на якому мені випала честь виступати, ситуація в моїй країні - Україні - вже почала привертати увагу світової спільноти. Втім, наразі, ситуація серйозно змінилася. Українці не лише пройшли через масові громадянські протести, жорстокі вуличні протистояння, вбивства людей, які виборювали свої права і свободи, падіння попереднього режиму, - але й зробили перші кроки в побудові нової, більш демократичної країни, і зіткнулися з іноземною воєнною окупацією.

Що Заходу потрібно знати про крайніх правих на Евромайдані

Блог Антона Шеховцова

Джерело

Багато хто на Заході запитує про участь українських радикальних націоналістів на київському Евромайдані. Деякі нібито ліві сайти як World Socialist Web Site (Світова Соціалістична Мережа) опублікували відверту брехню щодо Евромайдану та ролі крайніх правих у цих протестах: ці сайти намагаються ублажити російських імперіалістів, які щодня роблять все, щоби позбавити Україну її слабкої незалежности.

Закрити кримінальне провадження проти фальсифікаторів порносправи не вийшло

Напередодні Нового року, 30-го грудня, суддя Вишар І.Ю. скасував постанову Вінницької обласної прокуратури про закриття кримінального провадження за фактом притягнення завідомо невинуватого Дмитра Гройсмана до кримінальної відповідальності за ст. 372 Кримінального кодексу.

Заява Проекту «Без Кордонів» та Мережі меншин Східного партнерства стосовно ситуації з правами меншин в Україні, зокрема у сфері злочинів на ґрунті ненависті та відповідних дій держави в даному напрямку. Нарада ОБСЄ з розгляду виконання в галузі людського виміру, Варшава, 24 вересня 2013 року

Проект «Без Кордонів» вітає розробку Україною Стратегії захисту та інтеграції ромської національної меншини та Плану заходів щодо реалізації Стратегії.  Водночас, ми вимушені звернути увагу на відсутність будь-яких ефективних дій щодо прав інших меншин в Україні.  Держава роками не використовувала можливостей формулювання політики із захисту прав меншин і відмовлялася помічати нагальність питання її розробки. Проект «Без Кордонів» закликає Україну вжити негайних заходів щодо виконання зобов’язань за міжнародними договорами з прав людини та угодами в рамках  Східного партнерства, створити правову базу для захисту прав меншин та попередження порушень їх прав, а також забезпечити активну участь меншин у цьому процесі.

The web-site is created with the support of Open Society Institute
Creative Commons License Content on this site is licensed under a Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivs 3.0 Unported License.