Остання промова Дмитра Гройсмана, яка прозвучала в суді після його смерті

Серпень 8, 2013

Пропонуємо повний текст останньої промови Дмитра Гройсмана, яку прочитала від першої особи, адвокат захисту Наталя Гурковська.

Виступ у судових дебатах підсудного Гройсмана Дмитра Леонідовича

31 липня 2013 року

м. Вінниця

Високий суд!

Сьогодні сімдесят друге засідання, у якому суд першої інстанції розглядає цю кримінальну справу.

Я переконаний, що судом проведено достатньо детальний розгляд усіх обставин справи, розглянуті та вивчені фактичні дані, які досудовим слідством вважаються доказами винуватості підсудного, допитані свідки, експерти, спеціалісти, таким чином суд має достатні підстави для ухвалення законного та обґрунтованого рішення.

Перед тим, як приступити до аналізу так званої “події злочину” а також так званих “доказів”, на підставі яких досудове слідство просить визнати мене винуватим та піддати кримінальному покаранню, я би хотів лише коротко зазначити, що вважаю усю цю кримінальну справу сфабрикованою та надуманою від першої до останньої букви, від першого до останнього папірця, які безграмотні, а, головне – безсовісні виконавці цього брудного замовлення слідчі СУ УМВС України у Вінницькій області Солдатов Олександр Борисович та Руденко Дмитро Сергійович назбирали і накидали у три томи цієї ганебної кримінальної справи. Більше про це я буду говорити в останньому слові, проте наразі прошу суд і усіх присутніх усвідомити, що ця кримінальна справа – це відповідь корумпованої вінницької міліції на легітимну правозахисну діяльність, яку багато років проводив я та мої колеги з Вінницької правозахисної групи. Проте нажаль, і це я буду доводити нижче, ані вінницька міліція, ані їхні покровителі з прокуратури Вінницької області не мають достатнього інтелектуального потенціалу, аби навіть сфальшувати кримінальну справу так, щоби вона могла встояти у нашому українському суді за умови, якщо підсудного не позбавлено волі, не піддано катуванням та не обмежено у праві на захист. І я би хотів наразі подякувати судді Ковбасі за те, що попри довгий час розгляду цієї справи, судом уважно були розглянуті усі клопотання сторони захисту, докладено якщо і не максимум, то багато зусиль для того, аби по справі можна було встановити об’єктивну істину, якою б неприємною вона для декого не була. Мені не відомо рішення, яке винесе суд за результатом розгляду цієї справи. Цілком можливо, що воно мене не влаштує в його матеріальній частині – тобто в оцінці судом самого факту моєї винуватості, чи невинуватості, а також у санкції покарання, якщо суд вважатиме мене винуватим, проте по великому рахунку у мене немає особливих претензій до того, як суд застосовував процесуальні норми про розгляді цієї кримінальної справи.

Проте, як відомо, метою виступу підсудного у судових дебатах є надання оцінки доказам, висловлення своєї суб’єктивної оцінки (позиції) щодо інкримінованих йому діянь, обговорення пропозиції державного обвинувача відносно міри покарання, яку останній просить застосувати відносно підсудного. Відтак, сконцентрую свою увагу саме на цих процесуальних завданнях.

Отже, мене звинувачують у скоєнні трьох епізодів поширення порнографії у мережі інтернет, два з яких за ознакою повторності кваліфіковано за Ст.301 ч.3, а один – за Ст.301 ч.1 КК України, також окремо мене звинувачено у вчиненні наруги над Державним Гербом України – стаття 338 ч.1 КК України. Розглянемо пред’явлені мені обвинувачення так, як вони описані в обвинувальному висновку, тобто окремо. Проте перед цим – загальне зауваження щодо обвинувального висновку. Як відомо, кримінальну справу слухають у порядку, передбаченому КПК України у редакції 1960 року. За цим самим кримінально-процесуальним законом проводилося і досудове слідство, складалися процесуальні документи, зокрема і обвинувальний висновок. Та чи відповідає обвинувальний висновок, який міститься у справі, критеріям, визначеним законом? Я думаю, що не відповідає. На першій сторінці обвинувального висновку бачимо дані про прокурора, який його затвердив (мал.1). Якщо вірити документу, то його затвердила невідома особа. яка працювала “в.о.”, тобто виконуючи обов’язки прокурора м.Вінниці, яким на 05 січня 2011 року був В.О.Семенюк. Обвинувальний висновок всупереч вимогам законодавства, у тому числі і інструкції з діловодства в органах Прокуратури України не містить прізвища прокурора, який його затвердив, тож залишається лише здогадуватися хто є цей таємничий “в.о.” Проте, при оголошенні матеріалів кримінальної справи на мою вимогу було не лише оголошено, алей оглянуто  а.с. 94 (т.3), у якому міститься супровідний лист слідчого Руденка Д.С. на ім?я прокурора м.Вінниці Семенюка В.А. щодо вирішення клопотання обвинуваченого Гройсмана Д.Л. про відвід слідчого Руденка Д.С., та а.с.102 (т.3) у якому міститься постанова заступника прокурора м.Вінниці Добросердова А.Р. про відмову у задоволенні клопотання обвинуваченого Гройсмана Д.Л. про відвід слідчого Руденка Д.С. При цьому як вбачається шляхом огляду підпису під постановою на а.с. 102 т.3 та на а.с. 1 обвинувального висновку підписи під цими документами ймовірно були виконані однією людиною – ймовірно, заступником прокурора м.Вінниці Добросєрдовим (мал.2)

Підпис на а.с. 1 Обвинувального висновку Підпис під постановою про відмову у задоволенні клопотання про відвід слідчого а.с.102 т.3

Припустімо, обвинувальний висновок затверджено заступником прокурора м.Вінниці Добросєрдовим А.Р., який міг бути в.о. прокурора м.Вінниці. Але є нюанс. Як слідує з оголошеної у судовому засіданні відповіді на запит суду до прокуратури Вінницької області щодо надання інформації про те, ким здійснювався нагляд за дотримання законності при розслідуванні вказаної кримінальної справи, підписаної заступником прокурора Вінницької області В.Храпою – нагляд за досудовим слідством в вказаній к.с. здійснювався прокурором колишнього відділу нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при провадженні дізнання, та досудового слідства прокуратури Вінницької області Вишневською О.С. Тобто – нагляд за розслідуванням здійснювала Прокуратура Вінницької області, а обвинувальний висновок затвердила невстановлена особа з прокуратури м.Вінниці. Зазначений факт ставить під сумнів – чи було розглянуто клопотання про відвід слідчого прокурором належної прокуратури, так само, це ставить під сумнів правомірність затвердження обвинувального висновку, у справі, яка розслідувалася СУ УМВС України у Вінницькій області, та нагляд за якою здійснювався прокуратурою Вінницької області невстановленим співробітником прокуратури міста Вінниці. Чи можуть дві прокуратури одночасно здійснювати нагляд за додержанням законів органами досудового слідства при розслідуванні однієї кримінальної справи? Думаю, що відповідь очевидна – ні, не можуть. Проте матеріали справи свідчать – саме так і було. Більше того. Якщо повірити своїм очам, і погодитись з тим, що прокурором, який затвердив обвинувальний висновок був саме прокурор Добросєрдов А.Р., то у такому випадку постає ще одна юридична дилема. Серед матеріалів кримінальної справи є постанова про відмову у порушенні кримінальної справи, відносно співробітників міліції, за заявою про злочин, поданий колишнім обвинуваченим, а тепер підсудним Гройсманом, також, міститься в матеріалах кримінальної справи і постанова про відмову у задоволенні клопотання обвинуваченого Гройсмана Д.Л. у відводі слідчому Руденко Д.С. обидві ці постанови винесені заступником прокурора м.Вінниці Добросєрдовим А.Р., і цей самий прокурор Добросєрдов згодом затверджує обвинувальний висновок, тобто фактично дає правову оцінку власним процесуальним діям. Мабуть, таке можливо лише у нашій країні, а може, лише у прокуратурі м.Вінниці. Яким би не було рішення суду по вказаній кримінальній справі, я звертаюся до суду з проханням – винести окрему постанову суду на адресу Генеральної прокуратури України, в якій довести до відома Генерального Прокурора України про порушення законності з боку співробітників прокуратури м.Вінниці та Вінницької області в ході нагляду за додержанням законів співробітниками міліції при розслідування даної кримінальної справи. Таке реагування – не менш важливе, ніж справедливий вирок по справі, оскільки воно забезпечить покарання прокурорів, які свавільно застосовують норми права та гарантує дотримання прав невизначеного кола інших осіб. Користуючись нагодою, що тут присутні представники ЗМІ, прошу і вас, шановні журналісти, висвітлювати ці порушення законів з боку прокуратури Вінницької області та м.Вінниці.

Таким чином ми майже три роки розглядали кримінальну справу, обвинувальний висновок по якій взагалі не затверджений належним відповідним прокурором, що взагалі виключає можливість прийняття буд-якого рішення за результатами судового розгляду.

На цьому можна було б і завершити свій виступ, оскільки якщо немає законно складеного та затвердженого обвинувального висновку, то немає і кримінальної справи, проте я все ж таки оціню і матеріальну сторону так званих “доказів”.

Почнемо з так званого “злочину”, передбаченого ч.1 Ст.338 КК України.

На думку органу досудового слідства  (а.с.1 обвинувального висновку):

 При цьому злочинним досудове слідство вважає, поширення зображення, яке рожміщене у мережі інтернет, а саме за адресою http://di-mur.livejournal.com/100391.html

Як відомо з теорії кримінального права, наруга над Державними Символами є злочином, який повинен здійснюватися виключно з прямим умислом, тобто тоді, коли особа, яка його здійснює, усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 Кримінального кодексу України).

Наявність цього прямого умислу саме на вчинення наруги над Державним Символом України має, за Конституцією України (ст.62) доводити орган слідства, адже без прямого умислу немає вини, відтак – складу злочину, передбаченого Ст.338 КК України. Проте з обвинувального висновку взагалі жодним чином не слідує як саме за допомогою яких доказів обвинувачений Гройсман бажав вчинити своїми діями саме наругу над Державним Символом України. Щодо самого державного символу, з якого, відповідно до так званої експертизи, познущався Гройсман, то варто зазначити, що предмет злочинного посягання діячами з прокуратури Вінницької області, які порушили цю кримінальну справу, обраний не найкращий. Посудіть самі – як можна вчинити наругу над тим, чого НЕ ІСНУЄ в природі?! Кримінальним Кодексом України криміналізовано саме наругу над Державним Гербом України. Але відповідно до Конституції України (ст.20) опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Чи є в Україні закон, яким встановлено опис Державного Герба України? Можливо прокурорські працівники і не знають відповіді на це питання, але суд має знати – такого закону наразі немає. Існує не закон, а постанова Верховної Ради України “Про Державний герб України”, якою не встановлено жодного описання Державного Герба України. Тому мене судять майже три роки за висмоктану невідомо звідки умисну наругу над тим, чого не існує. Невже суд визнає мене у цьому винуватим? Невже прокурори щиро думають, що суддя з радістю підпишеться під їхнім юридичним невіглаством та цинізмом? Я звертаюся до судді у моїй справі – Ваша честь, подумайте чи варто Вам іменем держави, в інтересах суспільства підтверджувати своїм підписом під обвинувальним вироком суду чиїсь безграмотні, незаконні фактично злочинні дії? Повага до інституту правосуддя у суспільстві базується на тому, що судді застосовують закон та справедливість для захисту прав та свобод людини, а не для того, аби прикривати бажання репресувати людей за те, що вони захищають права інших, чи вільно користуються своїми правами та свободами. Хочу нагадати, що у судовому засіданні було допитано багато свідків зокрема і свідка Полулях Л.А., яка показала, що сам вона була тим фотографом, яка знімала композицію на фото, яке інкримінується Гройсману Д.Л. як злочинне, і вона чітко зазначила, що метою цієї фотокомпозиції було проілюструвати у сатиричному плані статтю у журналі “Експерт”, у якій критично оцінювалися автором Гройсманом Д.Л. законодавчі ініціативи щодо змін положень Кримінального Кодексу України, якими встановлювалася відповідальність за поширення порнографічної продукції. Тобто справжнім мотивом створення цього зображення була ілюстрація дискусії на суспільно-важливі теми з використанням сатиричного прийому. Чи варто суду зважати на припущення щодо наявності якогось умислу у підсудного на вчинення наруги над Державним Гербом України, якого, як визначено вище взагалі наразі не існує? Відповідь на це питання я вважаю цілком очевидною. Прошу при винесенні рішення щодо обвинувачення по Ст.338 КК України також врахувати і думку фахівців кафедри кримінального права Національного університету “Юридична академія України імені Ярослава Мудрого”, які оформлені у процесуальному порядку, та містяться у матеріалах справи.

Тому вважаю, що за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого Ст.338 ч.1 КК України – наруга на державним символом України мене належить виправдати у зв’язку із відсутністю події вказаного злочину.

Три інші епізоди моєї так званої “злочинної діяльності” є настільки ж надуманими та безглуздими,як і щойно розвінчане у суді обвинувачення за Ст.338 КК України.

Розберемо окремо кожен з цих епізодів.

Так, органом досудового слідства мене було звинувачено у тому, що:

“ЕПІЗОД-1″

“ЕПІЗОД-2″

“ЕПІЗОД-3″     

 

По усіх цих трьох епізодах, для того, щоби вони вважалися злочином – органу слідства та суду необхідно, відповідно до кримінального закону встановити і довести наявність:

1) Факту діяння

2) Суспільної небезпеки діяння

3) Наявність суб’єкту злочину, як це передбачено КК України

4) Наявність вини суб’єкту злочину у тій формі, яка передбачена для вказаного складу злочину відповідною статтею КК України.

Щодо факту діяння, то безперечним є те, що слідством було виявлено, що хтось, колись, звідкись і у якийсь спосіб  дійсно розмістив у відкритому доступі в мережі Інтернет певну інформацію у вигляді графічних файлів, відеофайлу та  супроводжуючого їх тексту, тому можна вважати що сам факт діяння слідством встановлено і з цим треба погодитись. Проте, як буде показано нижче,  слідство не змогло у законний спосіб довести такі елементи об’єктивної сторони злочину, як: засіб, місце, час, обстановка, засоби і знаряддя вчинення діянь, які слідство вважає злочинними.

Але як справи із суспільною небезпекою результатів діянь, за які мене намагаються притягнути до кримінальної відповідальності? Адже без суспільної небезпеки не може бути злочину, це фундаментальний принцип кримінального права?

Я вважаю, що по усіх трьох епізодах повністю відсутня будь-яка суспільна небезпека, що виключає злочинність інкримінованих мені діянь навіть безвідносно від того, чи я їх вчинив, чи хтось інший.

На чому орган досудового слідства грунтує свої “прости-господи” умовиводи щодо суспільної небезпеки розміщення у мережі Інтернет зазначеної інформації?

Як слідує з обвинувального висновку – виключно на результатах судово-мистецтвознавчих експертиз, а саме:

а) Експертизи №5-54 від 18.11.2010 року (експерт – майор міліції Новікова К.В.), за результатами якої встановлено, що зображення, яке міститься в “ЕПІЗОДІ-1″ та зображення, яке міститься у “ЕПІЗОДІ-3″ відносяться до порнографічних, тобто, відповідно до ЗУ “Про захист суспільної моралі” становить вульгарно-натуралістичну,  цинічну, непристойну фіксацію статевих актів, самоцільну,  спеціальну  демонстрацію геніталій,  антиетичних сцен статевого акту, сексуальних збочень, зарисовок  з  натури,  які не відповідають  моральним критеріям, ображають честь і гідність людини, спонукаючи негідні інстинкти.

б) Експертизи 127/мз від 07.11.2010 (експерт майор міліції Виговський Д.В.), за результатами якої встановлено, що відео, яке міститься в “ЕПІЗОДІ 2″ містить “окремі елементи порнографічного характеру”, проте  у своєму висновку експерт чомусь відніс весь відеоролік до продукції порнографічного характеру.

в) Експертизою 01-138/с-138 від 20.10.2010 року (експерт Безбах І.В.), за результатами якої встановлено, що

Не будемо зараз говорити про те, що об’єкти, які досліджувалися вищезазначеними експертами були отримані з грубим порушенням процесуального законодавства – про це пізніше, наразі припустимо, що на дослідження надійшли належні об’єкти. Та чи є вказані експертизи джерелом достовірних, належних та допустимих для визнання доказами у кримінальному процесі фактів?

Щодо експертизи, проведеної допитаним у якості експерта Директором Вінницького художнього музею Безбахом І.В., то в ході судового розгляду мною було подане клопотання у письмовому вигляді, яке є в матеріалах справи, щодо визнання цієї експертизи неналежним та недопустимим доказом з наступних міркувань:

а) Вінницький обласний художній музей є лише установою, в якій належить проводити експертизи щодо належності чи неналежності того, чи іншого предмету до національного культурного надбання з метою переміщення за межі України.

б) Призначений судовим експертом Безбах І.В. у судовому засіданні під час допиту показав, що має вищу освіту з педагогіки – спеціальність “учитель музики та співів”, а другу вищу освіту отримав в “Університеті марксизму-ленінізму”, крім того він не значиться у переліку атестованих судових експертів, розміщеному на сайті Мінюсту України і не зміг у судовому засіданні назвати чим підтверджується його кваліфікація судового експерта-мистецтвознавця.

в) Всупереч вимогам нормативних актів Мінюсту України, документ, яким на думку слідства доводиться суспільна небезпека діяння, а саме т.2. ас83-85 називається навіть не “висновок експерта”, як належить, а “МИСТЕЦТВОЗНАВЧА ЕКСПЕРТИЗА”, що не передбачено законодавством і свідчить про повну безграмотність так званого експерта Безбаха І.В., більше того, вказаний документ містить ознаки злочину, передбаченого Ст.384 КК України, так в документі зазначено, що його виконано комісією, проте жодного члена комісії крім Безбаха не зазначено, їхніх підписів немає, даних про те, що вони попереджалися про кримінальну відповідальність за Ст.384 КК України немає Під час допиту, відповідаючи на питання сторони захисту, Безбах навіть не зміг згадати і назвати прізвище жодного члена комісії, яка, нібито проводила експертизу. За таких обставин вважаю, що немає сенсу досліджувати матеріальну частину так званої “мистецтвознавчої експертизи”, виконаної “експертом” Безбахом І.В, адже вона не варта навіть того паперу, на якому вона написана.

Проте під час допиту у якості експерта Безбаха І.В. на мою думку виникли підстави вважати, що ним могло бути скоєно злочин, передбачений Ст.384 КК України з обставин зазначених вище, у зв’язку з чим у порядку п.4 Ст. 214 КПК України у редакції 2012 року звертаюся до прокурора з заявою про те, що громадянин України Безбах І.В. вчинив злочин – завідомо неправдивий висновок експерта, передбачений приписами Ст.384 КК України, що полягало у поданні завідомо фальсифікованого висновку експерта, в ході проведення “мистецтвознавчої експертизи” №01-138/с-138 від 20.10.2010 року. Прошу суд також у вигляді окремої ухвали звернутися до Прокурора Вінницької області з повідомленням про те, що підсудним Гройсманом Д.Л. було зроблено усну заяву про злочин, вчинений Безбахом І.В., яка має бути зареєстрована та розглянута в порядку, передбаченому КПК України у редакції 2012 року.

Можна було б взагалі не зважати на так звану “мистецтвознавчу експертизу”, виконану Безбахом І.В., беручи до уваги її нікчемність, якби не один дуже важливий нюанс. Відповідно до приписів КПК України в реакції 1960 року, для порушення будь-якої кримінальної справи публічного обвинувачення необхідні приводи та підстави (Ст.97 КПК України). Як слідує з матеріалів даної кримінальної справи:

Якщо відкрити цю постанову т.1.а.с.1 , то можна побачити, що слідчий як привід до порушення к.с. вказав на виявлення ознак злочину – тобто поширеного відеофайлу, але що стало підставою? А підставою слугували, відповідно  до постанови – результати мистецтвознавчого дослідження, проведеного Безбахом.І.В №01-125/Г-125. Вказане дослідження, яке є в матеріалах справи – зазначено як єдину підставу для порушення к.с., проте воно страждає абсолютно тими самим недоліками та фальсифікаціями, як і так звана “мистецтвознавча експертиза”, проведена Безбахом І.В. – неіснуюча комісія, експерт без кваліфікації, і, головне ЗЛОЧИННА ЗМОВА між слідчим та так званим експертом щодо того аби експерт/дослідник надав саме той висновок який потрібен органу міліції.

-Яка змова, спитаєте ви? Чим вона доводиться, пане підсудний?

А ось і докази. Відкриймо т.1 а.с.294 Там міститься постанова слідчого Солдатова про призначення мистецтвознавчої експертизи та направлення її у Вінницький художній музей. Як пояснив, будучи допитаним у якості свідка колишній слідчий Солдатов О.Б. , він направив матеріали на експертизу через канцелярію, з експертом Безбахом не спілкувався, матеріали від нього отримав також через канцелярію. Аналогічні покази дав у судовому засіданні і експерт Безбах І.В.. Якщо прочитати постанову про проведення експертизи, то можна помітити, що в ній відсутнє прізвище Гройсман. Зовсім відсутнє. На дисках, що направлялися є відеофайл, де навіть обличчя Гройсмана і будь-яка згадка по нього відсутня. І що ми бачимо? Безбах.І.В. отримує постанову про проведення експертизи, проводить її на наступний день і виписує рахунок за проведення експертизи, який міститься на а.с.296 т.1. Цей рахунок виставлено не УМВС України у Вінницькій області, яке було ініціатором експертизи, а фізичній особі Гройсману Д.Л. Документ підписаний власноручно Безбахом І.В, який про зв’язок зазначених об’єктів дослідження з особою Гройсмана Д.Л. на 18.10.2010 року навіть технічно знати не міг.

Коли ми питали у судовому засіданні Безбаха про те, яким чином виник цей рахунок він не зміг надати жодного пояснення, але логіка підказує – Безбах перебував у позастатутних, позапроцесуальних стосунках з співробітниками міліції, забаганки яких цей чоловік обслуговував як банальна “шістка”. В результаті ми маємо ситуацію, коли уся кримінальна справа, яка майже три роки слухається у суді, була порушена незаконно, без відповідних підстав. Саме тому, ми і оскаржили ще у попередньому судовому засіданні дії слідчого СОЛДАТОВА по незаконному порушенню кримінальної справи. Тоді у відповідь на наше клопотання Суддя Ковбаса Ю.П. повідомив, що воно передчасне, що він  буде вирішувати це клопотання при постановленні рішення по суті. Ну що ж – час невдовзі настане, суддя піде у нарадчу кімнату і ми просимо його оцінити законність порушення усієї кримінальної справи, яка розглядається у суді…

Тепер – про інші експертизи.

Ми мали неабияке задоволення вивчити експертизу експерта-мистецтвознавця пані Новікової, навіть отримали шанс кілька годин допитувати її у судовому засіданні. Це було незабутньо. Заради цього, в принципі варто було б і розмістити трошки полунички на вебсайті. Пам’ятаєте, як пані Новікова, яка так чітко стверджувала про порнографічність усього дослідженого нею, як виявилося, навіть не знає що про статевий член треба писати не “ерагований” і не “ерогований”, як вона це робить, а “ерегований”. Але це не так важливо, мене вразило те, що експерт, який досліджував інформація, яка розміщена в мережі Інтернет, не поцікавився інформаційним контекстом, у зв’язку з яким цю графічну інформацію було розміщено. Адже якщо автор блогу розміщає зображення та текст, то обидва ці елементи несуть інформаційне навантаження і їх треба розглядати разом, а не окремо, саме так визначаючи намір автора, його, кажучи мовою кримінального права, умисел.

Проте для пані Новікової це виявилося зовсім неважливим. Чому? Я думаю, що відповідь на це питання міститься в тексті її експертного дослідження, а саме:

Експерт Новікова є майором міліції, вона працює в органах внутрішніх справ, і вона у тексті експертизи визнає, хоча її, (між іншим, про це ніхто не питає!), що її образили. Високий суд, чи може судовий експерт, який відчуває ОСОБИСТУ образу на людину, чиї дії він оцінює, вважатися неупередженим і незалежним? Адже він залежить від власних емоцій, від власної гордині!

Порядний та професійний експерт у такому випадку зобов’язаний заявити про самовідвід з підстав, які передбачені КПК України. Але нам лише належить створити державу, у якій будуть працювати такі ПОРЯДНІ та професійні експерти. І сподіваюся, що вирок у цій справі стане цеглинкою, яку ми покладемо у фундамент цього будівництва.

Відтак я вважаю, що суд міг би порівняти висновки завідомо упередженого експерта Новікової, та допитаної у судовому засіданні спеціаліста у мистецтвознавстві Брюховецької, яка прийшла до висновків про те, що жоден з досліджених об’єктів не відповідає достатній кількості критеріїв віднесення до порнографічної продукції.  На чий бік стане суд – експерта Новікової, чи спеціаліста Брюховецької – це справа суду, лише у нього є такі повноваження, лише йому довіряє суспільство, я щиро бажаю Вам, Ваша честь, аби Вам ніколи не було ніяково за Ваше рішення, адже приховати його не вдасться, воно буде усіляко поширене та по популяризоване в Україні, і можливо, за її межами.

Залишається лише одна мистецтвознавча експертиза – 127/мз пана Виговського. Попри те, що його було допитано за дорученням суду, слідчий не запросив сторону захисту на допит, відтак ми не змогли поставити жодне запитання, а хотілося б це зробити дуже. Я лише нагадаю суду, що ми – сторона захисту, регулярно наполягали на допиті Виговського у судовому засіданні, або на доручення суду за нашою участю, звертаю увагу, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, відмова стороні захисту у допиті свідків обвинувачення в судовому засіданні є порушення права на захист у випадку, якщо обвинувальний вирок потім грунтується на їхніх показах, наданих без участі сторони захисту. Проте, я би хотів заочно вступити у дискусію з паном Виговським, який оцінював “ЕПІЗОД2″.

Виговський правильно помітив, що на 307 секунд загальної тривалості відеороліку є лише два фрагменти один тривалістю 4, а другий 7 секунд, які є елементами порнографічного характеру. Між іншим я би і з цим не погодився, адже порнографія має містити мету – демонстрацію натуралістичних геніталій у їхньому фізіологічному функціональному значенні. Ми усі дорослі люди, і я не вірю, що у цьому залі є бодай одна людина, яка ніколи на бачила порнографічних фільмів. Хочу спитати суддю, прокурора, аудиторію – наскільки типовим є для жанру порнографічного кіно використовувати ефект “затемнення” саме для затемнення статевих органів? Ще питання – чи можемо ми уявити, що у відеороліку, який нібито знято з порнографічною метою на 307 секунд загальної тривалості сцени порнографії тривають 11 секунд – або 3.8%? Що ж це за порно таке? Ці питання шановний експерт Виговський сором’язливо обходить. Чому? Може він – майор міліції, також був у чомусь залежним від колеги слідчого. Ось як небезпечно не мати в державі незалежну судову експертизу! Ось що буває, коли у судового експерта по кримінальній справі і у слідчого – один начальник – Міністр внутрішніх справ. Це спостереження набагато важливіше за все у моїй кримінальній справі. Прошу Вас, пане суддя, пам’ятайте про нього не лише у нарадчій кімнаті по моїй справі, а завжди протягом Вашої цікавої і, як я сподіваюся, достойної суддівської кар’єри.

Таким чином у цій кримінальній справі немає жодного допустимого доказу суспільної небезпечності інкримінованих мені діянь.

Усі інкриміновані діяння відбулися у віртуальному просторі – у мережі Інтернет. Проте слідство мало встановити коли, як, хто і у який спосіб вчинив ці дії.

Чи  можна вірити гіпотезам слідства?

1) Щодо часу. Обвинувальний висновок містить час вчинення кожного “злочинного” діяння. Наприклад – ЕПІЗОД1 – 17.01.2010 року 20:07, ЕПІЗОД2 – 02.05.2010 року 18:51, ЕПІЗОД3 – 16.10.2010 року 13:18. Звідки така точність? Ми задавали це питання слідчому Солдатову, допитуючи його у судовому засіданні, і він пояснив нам, що ці дати узяті зі сторінок в мережі інтернет, де розміщено відповідну інформацію. Але чи пригадуєте ви як суд допитував із застосування комп’ютера, який було підключено до мережі інтернет свідка Полулях, яка демонструвала нам процес створення записів у соціальній мережі “Живий Журнал”? Пані Лариса продемонструвала суду, що користувач, який здійснив вхід до свого облікового запису, може вільно змінювати будь-яку дату своїх повідомлень, ця дата жодним чином не виставляється серверами соціальної мережі, і може повторно довільно змінюватися у майбутньому. У нашій присутності у судовому засіданні свідок Полулях створювали записи у майбутньому часі. Тож яку цінність має час, який зафіксував слідчий на сторінці ЖЖ? Ніякого! А пам’ятаєте як ми задавали питання слідчому Руденко, чи він уявляє хоча б якому часовому поясу відповідає час, який зазначений у обвинувальному висновку? Адже сервери ЖЖ розташовані не в Україні, і про це було прекрасно відомо органу слідства, який був настільки тупим, що писав листа РЕЗИДЕНТУ ФБР в Посольстві США в Україні з проханням виключити весь Живий Журнал!

Я думаю, що суд  не забуде переглянути письмові клопотання про визнання неналежними також і доказів у вигляді роздруківок телефонних з’єднань абонента Київстар, які були отримані без складання навіть протоколу виїмки, що підтверджено допитаним у судовому засіданні свідком – колишнім директором з безпеки ВФ ЗАТ “Київстар”. Але я просив би суд також і винести окрему ухвалу щодо грубого порушення слідчим Солдатовим О.Б. норм кримінально-процесуального закону при отриманні інформації з каналів зв’язку відносно абонента мобільного зв’язку Київстар Гройсмана Д.Л., що полягало у неоформлені отриманих матеріалів протоколом виїмки, що призвело до неможливості використанні вказаних матеріалів у кримінальному судочинстві.

Щодо цінності усіх комп’ютерно-технічних експертиз, то хоча на них було витрачено десятки тисяч гривень грошей платників податків, їхня результативність дорівнює нулю. Так в судовому засіданні було встановлено, що експертним шляхом було доведено, що з досліджених комп’ютерів лише відвідували сторінки у мережі di-mur.livejournal.com але не здобуто ЖОДНОГО доказу того, чи проводилася з досліджених комп’ютерів аутентифікація, тобто введення логіну та паролю до зазначеного сайту. Тож яку інформацію містять вказані експертизи, і чи може вона вважатися доказом по кримінальній справі? Відповідь очевидна – не може.

Завершуючи свій аналіз так званих доказів, я би хотів зупинитися на питанні використання понятих з порушенням закону.

В судовому засіданні було допитано поняту Білоус, яка пояснила, що, нібито, вона 15 жовтня 2010 року знаходилася у Вінниці біля квіткового ринку “Троянда” по вул.Театральній, коли до неї підійшли раніше незнайомі співробітники міліції, які запропонували їй прослідувати для участі в обшуку як понятої, пізніше до них приєдналася інша понята, яку вона знає як громадянку Колієнко, раніше з Колієнко вона знайома не була.

Але з матеріалів кримінальної справи вбачається, що і понята Колієнко приймала участь у іншій слідчій дій – огляді веб-сайту , яка відбувалася у приміщенні УМВС України у Вінницькій області за місяць до обшуку – а саме 16 вересня 2010 року (т.1 а.с13-16 ) тобто за місць до обшуку в квартирі Гройсмана 15 жовтня 2010 року і, навіть до порушення кримінальної справи. Більше того як встановлено у судовому засіданні і підтверджено наявними матеріалами справи, відносно понятої Колієнко 15 вересня 2010 року набув сили вирок Замостянського райсуду м.Вінниці, яки її було засуджено за Ст.302 ч.2 КК України (звідництво), кримінальну справу розслідували саме ті співробітники ВБЗПТЛ УМВС України у Вінницькій області, які згодом проводили огляд сайту та обшук у приміщенні підсудного. А щодо понятої Білоус встановлено, що вона неодноразово притягалася до адміністративної відповідальності за заняття проституцією, відтак з високою долею вірогідності не випадково прийшла на обшук разом із співробітниками ВБЗПТЛ.   Чи можна за критеріями справедливого судочинства понятих Колієнко та Білоус вважати такими, що відповідають критеріям , визначеним Ст.127 КПК України в редакції 1960 року? Думаю, що ні. Але ці поняті приймали участь у ключових слідчих діях – обшуку в приміщенні Гройсмана Д.Л., огляді і вилученні матеріалів з офісу Вінницької правозахисної групи , огляді та первинному документуванні змісту веб-сайтів, які пізніше ставали об’єктами експертних досліджень. Я прошу суд в окремій ухвалі на адресу міністра внутрішніх справ України та Прокурора Вінницької області звернути увагу на встановлені суом факти використання співробітниками УМВС України у Вінницькій області осіб, залежних від міліції у якості понятих.

Таким чином, у справі не існує ЖОДНОГО допустимого за критеріями КПК України доказу, який би вказував на скоєння мною інкримінованих мені злочинних діянь.

За таких обставин вважаю, що за результатами розгляду вказаної кримінальної справи за усіма висунутими відносно мене обвинуваченнями суд має виправдати мене, при цьому скасувавши підписку про невиїзд, ухвалити рішення про повернення мені речового доказу, раніше переданого на зберігання, та роз’яснивши мені як реабілітованій особі право на звернення за відшкодуванням шкоди, відповідно до положень ЗУ “Про відшкодування шкоди”, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду”.

Проте у силу різних обставин, суд може вирішити, що існує необхідність постановлення обвинувального вироку за однією, чим декільком, чи усім інкримінованим мені епізодам злочинної діяльності. Тоді постане питання про обрання щодо мене належної та відповідної міри покарання.

Вважаю за належне заявити, що я не вважаю себе винуватим, не відчуваю суму, жалю чи каяття щодо діянь, у вчиненні яких мене можуть визнати винуватим. Відтак моє виправлення не можливе у принципі, а підстав для застосування щодо мене будь-якої міри покарання, крім найжорстокішої, передбаченої відповідною санкцією статей КК України не існує. Мені невідомі будь-які обставини, що пом’якшують мою можливу вину. Я не боюся тюремного ув’язнення, більше того, як правозахисник я бачу хороші можливості для початку активної правозахисної діяльності, поширення інформації про права людини та юридичних знань у разі знаходження з іншими засудженими у пенітенціарній установі. Моя родина, яка надзвичайно щиро та активно допомагала мені протягом часу, що тривало слідство та суд, на моє глибоке переконання буде сприяти мені у правозахисні діяльності у місцях позбавлення волі. Тому у разі визнання мене винуватим, прошу суд не боятися і визначити мені максимально можливе покарання, пов’язане із позбавленням волі.

Прошу приєднати цей текст виступу у судових дебатів до матеріалів судового розгляду справи

Дмитро Гройсман

Share this:
Share this page via Email Share this page via Stumble Upon Share this page via Digg this Share this page via Facebook Share this page via Twitter
Останні публікації

Результати дослідження поінформованості ЛГБТ-спільноти та запрошення до участі в онлайн-курсі

Художница Алевтина Кахидзе: Клубника Андреевна и постановление http://www.sbu.gov.ua/sbu/cont

Художница Алевтина Кахидзе нарисовала историю своей  мамы, которая не может выехать из-под обстрелов в Донецкой области в безопасную часть Украины, так как для этого нужно подать документы на разрешение пересечения линии столкновений (см. временный порядок выезда на сайте СБУ) и затем долго ожидать его получения.
Правозащитные организации уже предупреждали о незаконности и опасности подобной практики.

ДОВІДКА ЩОДО ОТРИМАННЯ ГРОМАДЯНСТВА УКРАЇНИ

ДОВІДКА ЩОДО ПРОДОВЖЕННЯ СТРОКУ ПЕРЕБУВАННЯ В УКРАЇНІ

ДОВІДКА ЩОДО ОТРИМАННЯ ПОСВІДКИ НА ТИМЧАСОВЕ ПРОЖИВАННЯ В УКРАЇНІ

ДОВІДКА ЩОДО ОТРИМАННЯ ПОСВІДКИ НА ПОСТІЙНЕ ПРОЖИВАННЯ В УКРАЇНІ

Правозахисники у правовому полі, що стискається: Приклад України

(Виступ Максима Буткевича на заході Frontline Defenders у Раді ООН з прав людини, 10 березня 2014 р.)

 Коли планувався цей захід, на якому мені випала честь виступати, ситуація в моїй країні - Україні - вже почала привертати увагу світової спільноти. Втім, наразі, ситуація серйозно змінилася. Українці не лише пройшли через масові громадянські протести, жорстокі вуличні протистояння, вбивства людей, які виборювали свої права і свободи, падіння попереднього режиму, - але й зробили перші кроки в побудові нової, більш демократичної країни, і зіткнулися з іноземною воєнною окупацією.

Що Заходу потрібно знати про крайніх правих на Евромайдані

Блог Антона Шеховцова

Джерело

Багато хто на Заході запитує про участь українських радикальних націоналістів на київському Евромайдані. Деякі нібито ліві сайти як World Socialist Web Site (Світова Соціалістична Мережа) опублікували відверту брехню щодо Евромайдану та ролі крайніх правих у цих протестах: ці сайти намагаються ублажити російських імперіалістів, які щодня роблять все, щоби позбавити Україну її слабкої незалежности.

Закрити кримінальне провадження проти фальсифікаторів порносправи не вийшло

Напередодні Нового року, 30-го грудня, суддя Вишар І.Ю. скасував постанову Вінницької обласної прокуратури про закриття кримінального провадження за фактом притягнення завідомо невинуватого Дмитра Гройсмана до кримінальної відповідальності за ст. 372 Кримінального кодексу.

Заява Проекту «Без Кордонів» та Мережі меншин Східного партнерства стосовно ситуації з правами меншин в Україні, зокрема у сфері злочинів на ґрунті ненависті та відповідних дій держави в даному напрямку. Нарада ОБСЄ з розгляду виконання в галузі людського виміру, Варшава, 24 вересня 2013 року

Проект «Без Кордонів» вітає розробку Україною Стратегії захисту та інтеграції ромської національної меншини та Плану заходів щодо реалізації Стратегії.  Водночас, ми вимушені звернути увагу на відсутність будь-яких ефективних дій щодо прав інших меншин в Україні.  Держава роками не використовувала можливостей формулювання політики із захисту прав меншин і відмовлялася помічати нагальність питання її розробки. Проект «Без Кордонів» закликає Україну вжити негайних заходів щодо виконання зобов’язань за міжнародними договорами з прав людини та угодами в рамках  Східного партнерства, створити правову базу для захисту прав меншин та попередження порушень їх прав, а також забезпечити активну участь меншин у цьому процесі.

The web-site is created with the support of Open Society Institute
Creative Commons License Content on this site is licensed under a Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivs 3.0 Unported License.