Зауваження Коаліції з протидії дискримінації до проекту ЗУ “Про засади запобігання та протидіі? дискримінаціі? в Украі?ні”

Травень 10, 2012

м. Київ 7 травня 2012 р.

Міністру юстиції України Лавриновичу Олександру Володимировичу

01001, м. Київ, вул. Архітектора Владислава Городецького, 13

Зауваження та пропозиції Коаліції з протидії дискримінації в Україні до проекту Закону України “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні”

Шановний пане Міністре!
Коаліція з протидії дискримінації в Україні вітає активну роботу Міністерства юстиції України з реалізації вимог Плану дій щодо лібералізації ЄС візового режиму для України, зокрема у частині розробки національного законодавства, спрямованого на запобігання та протидію дискримінації. В рамках громадського обговорення проекту Закону України “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні” Коаліція вважає за необхідне висловити такі зауваження, застереження та пропозиції до тексту законопроекту, розміщеного на сайті Міністерства юстиції (http://www.minjust.gov.ua/0/39953):
1. На думку експертів Коаліції у законопроекті схвальної відзнаки заслуговують пропозиції щодо запровадження процедури експертизи нормативно-правових актів на предмет їх відповідності принципу недискримінації, звільнення осіб, що звертаються до суду з позовами про дискримінацію, від судового збору і спроби запровадити визначення дискримінації та її окремих форм. Проте, навіть з урахуванням зазначених прогресивних ініціатив, для експертів Коаліції очевидними є недоліки законопроекту та те, що в разі його затвердження у вигляді, запропонованому Міністерством юстиції, він не тільки не наблизить національне законодавство до відповідних міжнародних та європейських стандартів у сфері протидії дискримінації, а й призведе до поглиблення правової невизначеності та ще більше ускладнить доступ потерпілих від дискримінації до правосуддя.

Враховуючи положення Декларації принципів з рівності (Declaration of principles on equality, http://www.equalrightstrust.org/endorse/index.htm), на яку, відповідно до Резолюції Парламенської асамблеї Ради Європи № 1844 (2011) (http://assembly.coe.int/Main.asp?link=/Documents/AdoptedText/ta11/ERES1844. htm), державам-членам Ради Європи слід орієнтуватися при розробці та впровадженні антидискримінаційного законодавства та політики, ми вважаємо:
2. Перелік експліцитно визначених ознак, за якими забороняється дискримінація, повинен, залишаючись відкритим, бути якнайширшим. Так, до переліку ознак, наведених у статті 1 законопроекту, повинні бути додані інвалідність, стан здоров’я, сексуальна орієнтація, ґендерна ідентичність, належність до політичних партій, громадських об’єднань і профспілок, рід занять та наявність судимості або досвід перебування у місцях позбавлення волі. Включення цих ознак дозволить:
1) привести текст законопроекту у відповідність до вимог антидискримінаційних Директив Ради ЄС, зокрема Директиви Ради ЄС 2000/ 78/ЄС, яка чітко та недвозначно встановлює заборону дискримінації за ознаками інвалідності та сексуальної орієнтації, та яка визнається у пояснювальній записці до законопроекту одним з нормативно-правових актів, що є ключовими для цієї сфери правового регулювання;
2) максимально врахувати практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ) щодо інтерпретації статті 14 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який, користуючись доктриною “дуже вагомих причин” (very weighty reasons doctrine, див. справу ЄСПЧ Abdulasiz, Cabales and Balkandali v. UK), встановлює майже абсолютну неприйнятність будь-якого розрізнення зокрема за ознакою сексуальної орієнтації (Dudgeon v. UK, Smith and Grady v. UK, Salgueiro da Silva Mouta v. Portugal);
3) уніфікувати правозастосовчу практику та посилити відповідні норми національного законодавства, що передбачають заборону дискримінації за ознаками стану здоров’я, зокрема в аспекті ВІЛ-позитивного статусу (ст. 14 ЗУ “Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ” № 1972-12 від 12.01.1991), інвалідності (ст. 2 ЗУ “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” № 875-12 від 21.03.1991), належності до громадських об’єднань (ст. 5 ЗУ “Про громадські об’єднання” № 4572-6 від 22.03.2012), належності до профспілок (ст. 5 ЗУ “Про професійні спілки, їх права та гарантії” №1045-14 від 15.09.1999) тощо;
4) зробити закон “чутливим” до реалій високої інцидентності дискримінації за вище зазначеними ознаками, що знайшло відображення у численних звітах правозахисних організацій;
5) мінімізувати ризики, пов’язані з особистісним фактором в процесі інтерпретації “інших ознак” в процесі реалізації норм та положень цього закону, які можуть привести до зниження рівня захисту від дискримінації окремих маргіналізованих соціальних груп та їх окремих представників.
3. В означенні дискримінації (ст. 1) проблемним моментом є складова “[…], що спрямовані на […]”, яка може бути розтлумачена в процесі реалізації норм та положень цього закону як вимога доводити дискримінаційний мотив, що в свою чергу, є майже не можливим у переважній більності випадків. Так, практична цінність та правозастосовчий потенціал цього закону можеть бути фактично знівельовані. Прямою аналогією може слугувати горезвісна ст. 161 Кримінального кодексу України, яка майже не застосовується в контексті захисту від дискримінації власне через необхідність доводити дискримінаційний мотив у діях порушника. Тому існує потреба замінити в означенні дискримінації складову “[…], що спрямовані на […]” на “[…], що за своєю природою або наслідками призводять до […]”.
До того ж, практика застосування аналогічних законів в Європейському Союзі демонструє, що індивідуальні скарги на дискримінацію розглядаються винятково в контексті окремих форм дискримінації, які несуть в собі реальний правовий зміст (як-от пряма дискримінація, непряма дискримінація, дискримінаційні утиски та ін.), а поняття дискримінації як такої носить виключно узагальнюючий характер, а відповідно навіть у своєму означенні має об’єднувати сутнісні характеристики як прямої, так і непрямої дискримінації, дискримінаційного утиску (гарасменту) тощо. Тому, ми рекомендуємо вімовитись від визначення дискримінації як “обмеження або привілеї”, а визначити її через сутністні ознаки основних її форм.
4. Привести означення непрямої дискримінації, наведеної у ст. 1 законопроекту, у відповідність до Рекомендацій Ради ЄС 2000/43/ЄС та 2000/ 78/ЄС, зокрема:
1) замінити у складовій “[…], які є формально однаковими, […]” слово “однакові” на “нейтральні”;
2) замінити в означенні складову “крім випадків, коли такі дії або бездіяльність, правові норми або критерії оцінки, умови чи практика об’єктивно виправдані метою забезпечення рівних можливостей для окремих осіб чи груп осіб реалізовувати рівні права і свободи, надані їм Конституцією і законами України” на “крім випадків, коли такі дії або бездіяльність, правові норми або критерії оцінки, умови чи практика переслідують правомірну об’єктивно обґрунтовану мету та якщо способи досягнення такої мети є належними та необхідними”.
Вимога другої поправки грунтується на розумінні того, що позитивні дії (тобто “метою забезпечення рівних можливостей для окремих осіб […]” у тексті законопроекту) не можуть бути єдиним винятком з принципу недискримінації за відкритим переліком ознак.
5. В означенні прямої дискримінації (ст. 1) замінити слово “ставлення” на “поводження”, оскільки “ставлення” означає почуття щодо певних подій чи явищ, якими можуть мотивуватися вчинки або поведінка людини. Проте, ставлення саме по собі, допоки воно не набуває матеріального вияву, а саме переростає у поводження, не може бути об’єктом правового регулювання, а тим більше юридичних санкцій, оскільки захищено як свобода думки, совісті та переконань ст. 18 і 19 Загальної декларації прав людини і основоположних свобод, ст. 18 і 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 8, 9 і 10 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також ст. 23, 32, 34 та 35 Конституції України.
6. Однією з особливостей дискримінації є те, що вона може відбуватися не тільки за наявними у окремої особи або групи осіб ознаками, але й за відсутності певних ознак, в умовах помилкового приписування певних ознак особі, яка фактично не є їх носієм, а також через асоціацію особи із іншими особами або групами осіб, що є носіями ознак, за якими відбувається дискримінація. Заборону такої дискримінації варто передбачити:
1) шляхом включення до означення прямої дискримінації у ст. 1 законопроекту кваліфікаційного пояснення та викладення у такій редакції: “[…], коли із окремою особою або групою осіб за їхніми дійсними або уявними ознаками, а також через їх дійсний або уявний зв’язок з іншими особами або групами осіб, поводяться менш прихильно […]”;
2) шляхом включення до пар. 2 ст. 6 законопроекту уточнення: “Будь-які форми дискримінації […] за їхніми певними дійсними або уявними ознаками, а також через дійсний або уявний з іншими особами або групами осіб, […] забороняються”
7. Відомим феноменом в сфері протидії дискримінації, визнаним у Директивах Ради ЄС 2000/43/ЄС (пар. 14) та 2000/78/ЕС (преамбула) та практиці ЄСПЧ (Rasmussen v. Denmark), є множинна дискримінація (multiple discrimination), тобто дискримінація, що відбувається за кількома ознаками одразу та наслідком має або адитивний ефект (additive discrimiantion), коли наслідки дискримінації за однією ознакою додаються до наслідків дискримінації за іншою ознакою, або інтерсекційний ефект (intersectional discrimination), коли поєднання кількох ознак одразу утворює якісно нову дискриміновану ознаку. Оскільки пропонований законопроект має на меті визначити засади запобігання та протидії дискримінації в Україні, варто в його тексті передбачити на рівні правової норми захист від дискримінації за кількома ознаками одночасно, щоб уможливити та полегшити в подальшому розробку відповідних адміністративних та судових правил і процедур, а також підвищити ефективність антидискримінаційної експертизи.
8. В контексті забезпечення рівності можливостей в рамках антидискримінаційного законодавства особи з інвалідністю є групою з особливими потребами. У той час, як стосовно них має місце як пряма, так і непряма дискримінація, основною перепоною на шляху реалізації прав цією групою на рівних підставах лежить відсутність умов доступу до основних об’єктів соціально-побутового призначення, невідповідність умов праці та організації робочих місць потребам осіб з інвалідністю, а також відсутність позитивних зобов’язань роботодавців забезпечувати такі умови (“розумне пристосування”), що за означенням Директиви Ради ЄС 2000/78/ЄС (ст. 5) саме по собі становить дискримінацію. Відповідно, ми рекомендуємо включити відмову від розумного пристосування до ст. 5 законопроекту як одну з форм дискримінації, що забороняється, а розумне пристосування визначити у ст. 1 законопроекту таким чином: “розумне пристосування — дії або заходи, спрямовані на забезпечення необхідних і належних умов доступу до об’єктів соціально-побутового призначення, адаптації робочого місця та умов праці до потреб людей з інвалідністю, якщо таке забезпечення не стає незіставним чи невиправданим тягарем.”
На відміну від позитивних дій, які можуть бути і зазвичай визначаються надто широко, розумне пристосування є конкретною та специфічною вимогою, яка передбачає встановлення позитивних обов’язків та спрямована на подолання дискримінації та фактичної нерівності осіб з інвалідністю.
9. На практиці об’єднання громадян та інші юридичні особи, які асоціюються із носіями певних ознак, за якими передбачається заборонити дискримінацію у цьому законопроекті (як-от в силу роботи з певними дискримінованими групами або представлення їхніх законних інтересів у взаєминах з іншими юридичними особами, державними органами тощо) також зазнають дискримінації. Тому, на додаток до дискримінації окремих осіб та груп осіб пропонуємо передбачити в тексті законопроекту заборону дискримінації стосовно юридичних осіб за визначеним переліком ознак.
10. Пропонуємо вилучити модифікатор “постійні” з означення позитивних дій, наведеного у ст. 1 законопроекту. Оскільки позитивні дії спрямовані на подолання фактичної нерівності, вони не можуть бути постійними, адже коли така нерівність буде подолена, вимога “постійності” позитивних дій стане радше причиною встановлення привілеїв та особливих прав для колись дискримінованих груп. Також, експерти Коаліції свідомі того, що вимога позитивних дій часто тлумачиться як вимога позитивної дискримінації, форм якої вони можуть набувати, але не обов’язково набувають. Таке тлумачення за відсутності чіткого означення рамок позитивних дій може призвести до соціального неприйняття та правових колізій. Тому ми вважаємо за необхідне чітко визначити такі рамки позитивних дій окремою статтею в тексті законопроекту. Таке визначення може бути представлене таким чином: “Позитивні дії не розглядаються як дискримінація, якщо:
1) такі дії чи рішення базуються на нормах законів України чи постановах Кабінету Міністрів України і впроваджуються на обмежений термін;
2) такі дії чи рішення переслідують правомірну об’єктивно обґрунтовану мету, а способи її досягнення є належними та необхідними;
3) такі дії не обмежують прав і свобод інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації;
Заходи посиленої підтримки впроваджуються на виконання положень законів України, рішень органів виконавчої влади та рішень суду відповідно до норм цього Закону”
11. Експерти Коаліції вважають, що у законопроекті абсолютно недоречно обмежено дії, що не вважаються дискримінацією, позитивними діями, здійсненням заходів, спрямованих на збереження індентичностей та сферою соціального захисту, зокрема наданням пільг (ст. 6). Такий підхід міг би бути прийнятним, коли б законопроект містив закритий перелік ознак, який би включав тільки такі ознаки (за аналогією із Директивами Ради ЄС 2000/43/ ЄС, 2004/113/ЄС та 2006/54/ЄС), за якими немає жодних інших виключень окрім позитивних дій до заборони порівняно менш прихильного поводження (як-от раса, національність, релігійні вірування, сексуальна орієнтація тощо). Проте, пропонований законопроект містить відкритий перелік ознак, які, поміж іншого, включають або можуть (мають) включати такі, як стан здоров’я, інвалідність, вік, мова та інші, за якими абсолютна заборона порівняно менш прихильного поводження в усіх сферах суспільного життя не може бути встановлена. До того ж, певні ознаки, за умови абсолютної заборони, можуть створювати конфлікт прав, як-от релігійні вірування та сексуальна орієнтація. Відповідно, з метою адекватного закріплення принципу недискримінації за необмеженим переліком ознак стаття 6 законопроекту має бути уточнена та доповнена такими діями, які не вважатимуться дискримінацією:
1) різне поводження із осібами за однією або кількома ознаками, у випадках, коли ці ознаки відповідно до особливостей певної діяльності або умов, у яких така діяльність здійснюється, становлять визначальну професійну вимогу, яка є правомірною та об’єктивно обґрунтованою, а способи її реалізації є належними та необхідними;
2) різне поводження із осібами за ознаками релігійних переконань, статі, сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності з боку релігійних організацій у сфері трудових відносин та надання релігійної освіти й професійної підготовки у випадку, коли зазначені ознаки відповідно до особливостей певної діяльності або умов, у яких така діяльність здійснюється, становлять з огляду на характер діяльності організації визначальну професійну вимогу, яка є правомірною та об’єктивно обґрунтованою, а способи її реалізації є належними та необхідними;
3) встановлення мінімальних вимог до віку, професійного досвіду та тривалості строку служби або попередньої зайнятості при прийнятті на роботу або для призначення пільг, пов’язаних із виконанням службових обов’язків, якщо такі діі обумовлені правомірною об’єктивно обґрунтованою метою, а способи її досягнення є належними та необхідними;
4) встановлення максимальних вимог до віку при прийнятті на роботу в разі, коли такі вимоги пов’язанні з потребою в додатковій професійній підготовці, тренуванні, підвищенні кваліфікації для займання певної посади, якщо такі дії обумовлені правомірною об’єктивно обґрунтованою метою, а способи її досягнення є належними та необхідними;
5) встановлення вікових вимог та раціонально обґрунтованого строку служби або перебування на посаді для виходу та призначення пенсії, пільг і субсидій тощо;
6) спеціальні заходи, спрямовані на захист прав вагітних жінок і матерів з неповнолітніми дітьми, окрім випадків, коли вагітна жінка або матір не має бажання скористатися цим захистом, про що вона повідомляє працедавця у письмовій формі;
7) спеціальні заходи, спрямовані на захист і підтримку дітей-сиріт, осіб, позбавлених батьківського піклування, неповнолітніх осіб, одиноких батьків, ветеранів війни, ветеранів праці, осіб пенсійного та передпенсійного віку, осіб, звільнених із місць позбавлення волі, осіб, що належать до соціально незахищених верств населення, осіб з інвалідністю, осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною тощо.
12. Зріз статистичних даних, що стосуються інцидентності різних форм дискримінації за різними ознаками в різних сферах суспільного життя, є важливим інструментом в контексті судового процесу для встановлення та підтверження фактів дискримінації, зокрема непрямої дискримінації, для визначення та впровадження позитивних дій, а також для вимірювання ефективності антидискримінаційного законодавства та з освітніми цілями. Тому, поряд з вимогою до проведення антидискримінаційної експертизи (ст. 1 та 8 законопроекту) та на додаток до повноважень Уповноваженого Верховної Ради з прав людини (ст. 11) та громадських об’єднань (ст. 14) пропонуємо передбачити пряму вимогу для відповідних органів державної влади та місцевого самоврядування та приватних юридичних осіб-роботодавців збирати такі статистичні дані та покласти на Кабінет Міністрів України визначити форми, категорії та принципи збору таких даних відповідно до вимог законодавства про захист персональних даних.
13. До сфер, на які поширюється дія цього закону, перелічених у ст. 4 законопроекту, пропонуємо додати такі: підприємницька діяльність, військова служба, служба у правоохоронних органах та органах виконання покарань, інформаційні відносини тощо.
14. З метою деталізації повноважень та забезпечення ефективної роботи Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у сфері протидії дискримінації пропонуємо додати до статті 11 такі повноваження:
1) розробка та внесення рекомендацій зі вдосконаленя законодавства з питань протидії дискримінації;
2) внесення рекомендацій щодо застосування позитивних дій та їх припинення;
3) організація, координація та проведення незалежних перевірок за зверненнями окремих осіб чи груп осіб;
4) примирення та врегулювання конфліктів у справах про дискримінацію;
5) видання за наслідками перевірок за зверненнями окремих осіб чи груп осіб обов’язкових для виконання приписів про усунення дискримінації, відновлення порушених прав чи усунення перешкод у їх реалізації;
6) надання експертних висновків у справах про дискримінацію в рамках антидискримінаційної експертизи, а також в якості незалежної третьої сторони у судових процесах, що стосуються дискримінації.
15. З метою забезпечення ефективного механізму запобігання та протидії дискримінації та для забезпечення відповідності змін до інших законів та нормативно-правових актів, що вноситимуться на реалізацію положень цього законопроекту, європейським процесуальним нормам розгляду справ про дискримінації, пропонуємо передбачити такі “дороговказні” положення в тексті законопроекту:
1) при розгляді позовів, що стосуються дискримінації, суди зобов’язані звертатися до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини за експертним висновком;
2) розгляд справ про дискримінацію вимагає обов’язкового застосування принципу перенесення тягаря доказування (shift of the burden of proof) на відповідача, де перенесення тягаря доказування передбачає, що після надання позивачем доказів, які викликають обґрунтовану підозру, що дискримінаційна дія, бездіяльність, або рішення мали місце, відповідач повинен надати вагомі докази того, що право на недискримінацію не було порушене і що дискримінації з його боку не було.
16. У п. 2 Розділу IV “Прикінцеві та перехідні положення” рекомендуємо:
1) передбачити відповідні зміни до Кримінального кодексу України, Кримінально-процесуального кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Цивільного кодексу України та Цивільно-процесуального Кодексу. Зокрема в цьому контексті звертаємо увагу на те, що означення дискримінації, наведене у законопроекті, дублює частину диспозиції ст. 161 Кримінального кодексу України, якою передбачено кримінальну відповідальність зокрема за “пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками”. Виходячи зі змісту ст. 62 Конституції України юридична відповідальність за дію, що становить собою склад злочину, встановлюється тільки в порядку передбаченому кримінальним процесом. У світлі критики ЄСПЧ такого правового казусу (Danilenkov and others v. Russia) пропонуємо доповнити диспозиції статей особливої частини Кримінального кодексу України (як злочини проти особи так і злочини проти майна) пунктом, яким дискримінаційна мотивація за відкритим та максимально широким переліком ознак визнавалася б обтяжуючою обставиною, та вилучити зі ст. 161 цитовану вище частину, заливши “розпалювання ворожнечі” та “образу честі та гідності та підставі дискримінації”.
2) привести диспозицію ст. 161 у відовіднність до вимог ст. 4 Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації та гармонізувати її зі стандартом Рамкового рішення Ради ЄС 2008/913/JHA від 28.11.2008 про протидію певним формам і маніфестаціям расизму та ксенофобії засобами кримінального права, зокрема передбачити, що умисні дії, що розпалюють ворожнечу по відношенню до групи, або особи, яка із такою групою повязана, через певні характеристики такої групи повинні підлягати пропорційному кримінальному покаранню не залежно від того, чи особа(и), яка(і) вчинювали такі дії, робили це із наміром розпалити ворожнечю та(або) принизити гідність, чи без такого наміру.
3) передбачити ч. 1 ст. 14 Закону України “Про безоплатну правову допомогу” доповнити пунктом 13 такого змісту: “фізичні особи, які звертаються до суду з позовами, що стосуються дискримінації, або виступають є потерпілими від злочинів, що на їх думку були вчинені щодо них або належного їм майна, через асоціацію потерпілих із групою, яка визначається за одною чи декількома із зазначених у статті 1 цього Закону ознак”.
З метою інформування та в рамках допомоги у подальшій роботі над приведенням відповідних законів та нормативно-правових актів у відповідність із цим законом до вище наведених зауважень та пропозицій додаємо текст проекту Закону України “Про захист від дискримінації”, який був напрацьований експертами Коаліції.
ДЛЯ ДОВІДКИ: Коаліція з протидії дискримінації в Україні (КПД) є всеукраїнською недержавною громадською правозахисною ініціативою, заснованою шляхом підписання українськими неурядовими організаціями спеціального Меморандуму 5 квітня 2011 року. Діяльність Коаліції спрямована на реальне забезпечення в Україні принципу громадянської рівності для всіх людей, незалежно від певних соціальних чи індивідуальних ознак; розвиток, розширення та вдосконалення прав і свобод людини в Україні; протидію спробам несправедливо обмежити права певних категорій громадян; викорінення такого явища, як дискримінація, із суспільного життя. Станом на 1 травня 2012 року до складу КПД входить 26 неурядових організацій.
З повагою, Координатор Коаліції з протидії дискримінації в Україні С. Ю. Пономарьов
Share this:
Share this page via Email Share this page via Stumble Upon Share this page via Digg this Share this page via Facebook Share this page via Twitter
Останні публікації

Результати дослідження поінформованості ЛГБТ-спільноти та запрошення до участі в онлайн-курсі

Художница Алевтина Кахидзе: Клубника Андреевна и постановление http://www.sbu.gov.ua/sbu/cont

Художница Алевтина Кахидзе нарисовала историю своей  мамы, которая не может выехать из-под обстрелов в Донецкой области в безопасную часть Украины, так как для этого нужно подать документы на разрешение пересечения линии столкновений (см. временный порядок выезда на сайте СБУ) и затем долго ожидать его получения.
Правозащитные организации уже предупреждали о незаконности и опасности подобной практики.

ДОВІДКА ЩОДО ОТРИМАННЯ ГРОМАДЯНСТВА УКРАЇНИ

ДОВІДКА ЩОДО ПРОДОВЖЕННЯ СТРОКУ ПЕРЕБУВАННЯ В УКРАЇНІ

ДОВІДКА ЩОДО ОТРИМАННЯ ПОСВІДКИ НА ТИМЧАСОВЕ ПРОЖИВАННЯ В УКРАЇНІ

ДОВІДКА ЩОДО ОТРИМАННЯ ПОСВІДКИ НА ПОСТІЙНЕ ПРОЖИВАННЯ В УКРАЇНІ

Правозахисники у правовому полі, що стискається: Приклад України

(Виступ Максима Буткевича на заході Frontline Defenders у Раді ООН з прав людини, 10 березня 2014 р.)

 Коли планувався цей захід, на якому мені випала честь виступати, ситуація в моїй країні - Україні - вже почала привертати увагу світової спільноти. Втім, наразі, ситуація серйозно змінилася. Українці не лише пройшли через масові громадянські протести, жорстокі вуличні протистояння, вбивства людей, які виборювали свої права і свободи, падіння попереднього режиму, - але й зробили перші кроки в побудові нової, більш демократичної країни, і зіткнулися з іноземною воєнною окупацією.

Що Заходу потрібно знати про крайніх правих на Евромайдані

Блог Антона Шеховцова

Джерело

Багато хто на Заході запитує про участь українських радикальних націоналістів на київському Евромайдані. Деякі нібито ліві сайти як World Socialist Web Site (Світова Соціалістична Мережа) опублікували відверту брехню щодо Евромайдану та ролі крайніх правих у цих протестах: ці сайти намагаються ублажити російських імперіалістів, які щодня роблять все, щоби позбавити Україну її слабкої незалежности.

Закрити кримінальне провадження проти фальсифікаторів порносправи не вийшло

Напередодні Нового року, 30-го грудня, суддя Вишар І.Ю. скасував постанову Вінницької обласної прокуратури про закриття кримінального провадження за фактом притягнення завідомо невинуватого Дмитра Гройсмана до кримінальної відповідальності за ст. 372 Кримінального кодексу.

Заява Проекту «Без Кордонів» та Мережі меншин Східного партнерства стосовно ситуації з правами меншин в Україні, зокрема у сфері злочинів на ґрунті ненависті та відповідних дій держави в даному напрямку. Нарада ОБСЄ з розгляду виконання в галузі людського виміру, Варшава, 24 вересня 2013 року

Проект «Без Кордонів» вітає розробку Україною Стратегії захисту та інтеграції ромської національної меншини та Плану заходів щодо реалізації Стратегії.  Водночас, ми вимушені звернути увагу на відсутність будь-яких ефективних дій щодо прав інших меншин в Україні.  Держава роками не використовувала можливостей формулювання політики із захисту прав меншин і відмовлялася помічати нагальність питання її розробки. Проект «Без Кордонів» закликає Україну вжити негайних заходів щодо виконання зобов’язань за міжнародними договорами з прав людини та угодами в рамках  Східного партнерства, створити правову базу для захисту прав меншин та попередження порушень їх прав, а також забезпечити активну участь меншин у цьому процесі.

The web-site is created with the support of Open Society Institute
Creative Commons License Content on this site is licensed under a Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivs 3.0 Unported License.